Розділ 5. На дні тріщини

Стрімке падіння обірвалося раптово. Світ, який щойно летів шкереберть у білому вихорі, зник. Замість засліплюючого сонця Марка накрила холодна, напівтемна прохолода. Його тіло з глухим ударом врізалося в похилу крижану стіну, проковзнуло ще кілька метрів униз і застрягло в дуже вузькому просторі.

Марк лежав на спині, затиснутий між двома вертикальними стінами зі щільного, прозоро-блакитного льоду. Над його головою, приблизно за чотири метри вгорі, виднілася рвана смуга яскравого денного світла.

«Бергшрунд, — пронеслося в голові впереміш із гострим болем. — Прихована тріщина в льодовику. Я пробив сніговий міст».

Він спробував зробити вдих, але грудну клітку скувало спазмом. Саморобна шина на лівому стегні тріснула, а гілки розлетілися. Рана знову відкрилася — крізь бинт проступала свіжа, гаряча кров, яка швидко темніла на морозі. Але найбільше хірурга злякав інший симптом: він не відчував пальців на лівій нозі. Зовсім.

— Пошкодження нерва або повна ішемія через притискання, — прохрипів Марк, і його голос глухо відбився від крижаних стін. — Якщо я не виберуся звідси за годину, ногу доведеться ампутувати. Якщо буде що ампутувати.

Він озирнувся навколо. Тріщина йшла глибоко вниз, у саму суть льодовика, звужуючись до темної, чорної безодні, звідки віяло диханням самої смерті. Марку дивом пощастило застрягти на невеликому сніговому карнизі — пробці з пресованого снігу, яка застрягла між крижаними стінами. Проте цей карниз під його вагою вже починав ледь помітно просідати, видаючи тихий, зловісний хрускіт.

Милиця зникла — вона залишилася десь нагорі або полетіла на саме дно прірви. Помаранчевий кейс аптечки відірвався під час падіння, але армійський ніж у чохлі на поясі та супутниковий радіомаяк у внутрішній кишені пуховика дивом уціліли.

Марк дістав маяк. На тріснутому екрані миготіло: «Батарея: 5%. Сигнал втрачено повністю». Товща криги та скелі навколо не залишали жодного шансу на те, що прилад зловить супутник. Надія була тільки на власні руки. На руки, які звикли тримати скальпель, а не чіплятися за гладкий лід.

Хірург перевернувся на живіт, намагаючись не чинити сильного тиску на крихкий сніговий карниз. Стіни тріщини були майже вертикальними, з гладкого, наче скло, глетчерного льоду. Руками тут не вхопишся.

Марк витягнув ніж. Міцна вуглецева сталь, важке руків'я. Це був його єдиний кригоруб.

Він замахнувся і з усієї сили встромив лезо в ліву крижану стіну. Ніж увійшов у тверду кригу лише на пару сантиметрів, видавши сухий тріск. Марк підтягнувся на правій руці, вперся правою, здоровою ногою в протилежну стіну тріщини і зафіксував тіло. Біль у травмованому стегні спалахнув із новою силою, змусивши його закричати, але він не випустив ножа.

Крок за кроком. Одинадцять сантиметрів за одинадцятьма сантиметрами. Він бив ножем у лід, створював тимчасову опору, підтягував важке виснажене тіло, а здоровою ногою шукав мікроскопічні нерівності на протилежному боці крижаного колодязя. Снігова пробка під ним з гуркотом обвалилася в чорну порожнечу, і Марк залишився висіти на одній руці, тримаючись лише за лезо ножа, що застрягло в кризі.

Його дихання було хрипким, з рота виривалася густа пара, а пальці правої руки в рукавиці вже перетворилися на суцільний біль від напруги. До краю тріщини і рятівного сонця залишалося трохи більше півтора метра.