Розділ ІІ

ОСТАННЯ КАЗКА

Олег Іващишин, 31.12.2014 року

(присвячується Чолавин Т.М.)

ГЛАВА 5

Хлопчина прокинуся від того, що його лоскотало щось у щоку. Розплющив очі та все зрозумів. Дівча, що лежало поряд, міцно пригорнулось до нього, поклавши свою чарівну голівку йому на груди, обхопивши їх рукою. Легесенький вітерець грався у волоссі дівчини та лоскотав хлопчині щоку.

Хлопець лежав, боячись поворухнутись, щоб не розбудити це миле дівча, яке, так солодко посапуючи, спало у нього на грудях. Від дівчини йшло таке сильне та водночас ніжне тепло, що проникало аж до самого серця хлопця. Так минула десь година, поки лагідний промінчик вранішнього сонця торкнувся щоки дівчини, й вона розплющила очі. Помітивши, що вона обіймає хлопця, дівчина миттєво відскочила вбік, мало не звалившись при цьому з каменя:

- Що це ти собі дозволяєш, бовдуре, - гнівно мовила вона і, помітивши своє оголене тіло, зашарілась, швидко загорнулась в плащ та присіла на край каменя. Хлопець вдоволено посміхнувся, розуміючи, що, мабуть, з дівчиною все гаразд, та присів поряд з нею.

- Ти, що стежив за мною вчора, збоченцю?

Хлопець весело розсміявся, пригорнувши дівчину, поцілував її в щоку. Від такої несподіванки їй перехопило подих, вона хотіла щось сказати, та тільки наче риба хапала ротом повітря. Це нагадало хлопцю вчорашнє лікування, і він розсміявся ще дужче. Дівчина образилась і повернулась до нього спиною. За мить хлопчина опанував свої емоції:

- Ну годі… Годі вже щоки роздувати, я зовсім не з тебе сміявся, просто я радий, що з тобою все гаразд… Давай краще змайструємо тобі якийсь одяг… - і підтягнувши до себе торбу, в якій лежали його речі, почав викладати їх на камінь поряд з собою. Дівчина спостерігала за цим, скоса поглядаючи через плече, та коли хлопець дістав з торби сорочку з білого тонкого полотна, вона коротко мовила:

- Це…

Хлопець простягнув їй сорочку, дівчина різко вихопила її у нього з рук:

- Відвернись… І не повертайся допоки не скажу…

Хлопчина слухняно відвернувся та почав вкладати речі назад у торбу. За його спиною час від часу чулись звуки, наче хтось рве полотно. Нарешті все стихло навіть шурхіт.

- Повертайся… Вже можна, - вдоволеним голосом мовила дівчина.

Хлопець хотів було щось сказати, повернувся, та так і завмер, роззявивши рота: його чудова сорочка перетворилась на щось, що нагадувало туніку підперезану, скрученими у мотузку, відірваними рукавами. Дівчина стояла, вперши руки в боки навпроти сонця, тонка тканина сорочки, чи то вже туніки, просвічувалась, а місцями здавалось, що її зовсім нема.

- Чого рота роззявив, дурнику? Скажи ж бодай щось…

Хлопець, наче прокинувшись від сну, бовкнув перше, що спало йому на думку:

- Яка ти спокуслива… - і тут же виправив себе, - я мав на увазі неймовірно красива… Та все ж накинь на себе плащ, бо змерзнеш…

Дівчина похапцем загорнулась в плащ, та сіла поряд хлопця, втупивши погляд в землю. Інтуїтивно хлопець пригорнув її до своїх грудей. Так вони просиділи може з хвилину.

- Хочу їсти.. Я така голодна, що з’їла б слона… Ще й ножа вчора втопила… - тихо сказала дівчина.

- Як це втопила? Де? Я гадав його в тебе поцупили разом з одягом, - здивовано промовив хлопець.

- Ти що, знову мене за дурепу маєш? Щоб я зовсім гола, та ще й ніж на березі залишила, - обурилась дівчина, - я так змерзла, ховаючись за водограєм, що він вислизнув мені з руки…

- Не хвилюйся, я зараз його знайду, та за одно рибину яку впіймаю, а ти поки збери трохи хмизу для багаття, його тут вдосталь.

Хлопець випустив дівчину з обіймів, підвівся та почав роздягатись підходячи до води. Дівчина крадькома спостерігала за ним: «А в нього таки гарна статура… і ноги рівні… і…» -від цих думок рум’янець покрив її щоки. Вона підвелась з каменя, підійшла до найближчих кущів та заходилась збирати хмиз. Хлопець тим часом увійшов у воду та пірнув у прозору глибину.

Дівчина вже зібрала достатньо хмизу, склавши його у купу неподалік. Знову присіла на камені, обійнявши коліна руками, й уважно спостерігала за тим, як хлопчина пірнав біля водограю. Коли він пірнув в черговий раз:

«Щось довго його не видно… щоб не втонув бува…» - подумала вона стурбовано. Та за якусь мить хлопчина випірнув з води біля самого каменя, з чималою рибиною в одній руці та ножем у другій.

- Тримай! – гукнув він та кинув рибу у бік дівчини. Рибина впала на камінь і ковзнула їй до ніг. Та підскочила мов ошпарена:

- Ти здурів, чи що? Так мене лякати… В мене мало серце з грудей не вистрибнуло…

- Пробач, я не подумав, що ти можеш злякатись рибини…

- Ти таки невиправний бовдур… Не рибини я злякалась… Просто це було надто несподівано для мене.

Хлопчина вибрався з води, одягнувся, підійшов до дівчини, що стояла ображена, з надутими щоками, і дивилась кудись в бік відсутнім поглядом.

- Ось твій ніж… Візьми… Ти зараз така мила, що хочеться тебе розцілувати…

- Ще чого? Ти краще багаття розпали… - дівчина зробила паузу, посміхнулась та більш лагідним голосом додала, - а я поки рибу почищу...

Хлопцю відлягло від серця, він посміхнувся у відповідь, вхопив оберемок хмизу та заходився розпалювати багаття. Коли нарешті йому вдалось роздмухати вогонь, і той спалахнув у повну силу, щось штрикнуло його у спину. Він повернув голову: позаду стояла дівчина, тримаючи у руці довгого прутика, на якому була нанизана почищена вже рибина, та звабливо посміхаючись, штрикала ним його в плечі.

- Бери ж… Швидше… Ну чого ж ти такий млявий… Я вже помираю з голоду, - мовила вона, всівшись поруч хлопця, пхнула прут з рибиною йому в руки, та поклала голову на його плече. Вони сиділи мовчки та голодними очима спостерігали, як підрум’янюється риба на вогні.

- Давай вже її сюди… Вона готова… Вже не сила терпіти, - врешті озвалась дівчина та кинула на хлопця благальний погляд.