14.4 Вечеря

САБІР

Висока, зовні неймовірної краси жінка, з гладко зачесаним назад довгим волоссям в розкішній темній сукні, сиділа навпроти самого Імператора, зіпершись ліктями на мармурову стільницю та зчепивши пальці рук в замок перед обличчям. Її погляд — прямий та зверхній, але сама вона покірно мовчала.

Покірливий стан Астри по своєму вражав, хоча пояснення цьому було очевидним - сам Правитель запросив за стіл розділити з ним трапезу.

"Хто ти, Астро?"- Вже вкотре таке питання вилізло з-поміж інших думок, та хлопчина не дав йому заполонити свідомість, залишаючи простір плану для втечі, у разі потреби.

- Як ви познайомилися? - Цікавість в голосі правителя була помітна всім присутнім, хоч останніх було мало: Арльхерн, невідома Міллі, таємнича Астра, та всюдисуща пихата Сабіна.

- На вулиці людного міста. Сабір допоміг мені обрати книгу для вечірнього чтиву. - Красиво подала свою версію дівчина.

- Ум?.. - Уплітаючи за обидві щоки фаршированого кальмара, разом з її брехнею, муркнув повелитель. Саб в цей час ретельно розжовував те, що було у нього в тарілці, намагаючись не вдавитися і не видати справжніх емоцій, що накотили слідом за подивом і здивуванням. - І яку ж книгу ви обрали, юна леді?

Хоч запитання було поставлене Астрі, юнак відчув як сам має відповісти на нього.

- Краєвиди Багряних вершин. - Поспішила випередити відкритий рот друга дівчина, піднявши погляд на Імператора.

- Багряних Вершин? - Перепитав той бризгливо відсунувши свою таріль, скопіювавши позу Мілліам. - Що ж такого цікавого в їх краях?

- Особисто мені було цікаво, чому їх назвали саме Багряними? Красиво звучить, одначе... Тоді, як трава, листя на кущах і деревах, як і вся навколишня територія, має зелений колір... А тінь їх залишається темною, як, власне, тінь кожного з нас... - Астра обвела поглядом всіх присутніх, вирівнявшись на стільці.

Юнак мимоволі напружив плечі, відклавши столові прибори в сторону. Чомусь, захотілося бути на сторожі власного тіла. З такою язикатою подругою мабуть довго не прожити.

Подальші фрази Астри про вершини, їх рельєфи і небо над природнім ландшафтом, на перший погляд, звучали абсолютно без упереджень і навіть розумно сформовані у певних астрологічних доводах, як для дівчини, яка займається вивченням цих наук, та в кожній з її відповідей був присутній підтекст. Натяк, якого не чув тільки тупий.

- Хм... Як ти складно все плетеш... - Сплів руки на грудях Його Величність, дивлячись у вічі своячки. Астра помітно занервувала, але все одно продовжила думку, на відміну від інших двох баришень, які тільки й робили що закочували очі під лоба, стомлені її тирадами.

- Гаразд. - Нарешті безцеремонно піднявся повелитель, потираючи рукою грудину й оступившись на рівному місці, ніби від хмелю, який і в рот не брав. - Я все зрозумів. Прошу мене вибачити, я стомився. Продовжуйте без мене. - Він ще раз похилився, й тихо простогнав, але наступні його кроки були тими ж котячими.

Від очей хлопця не сховалися ледь помітні рухи пальцями псевдо-господині. Він також відчув аромат її магії та зовні себе не видав. Достатньо було того, що вона й так побачила в ньому мага. Крім того, він таки зміг скористатися своїм магічним зором ще на початку трапези, коли всі мовчки поглинали їжу дивлячись у свої тарілки.

Чорнота, яку він відчував від жінки насичувалася кіптявою кожного разу, як та злилася. А імператору ствло кепсько, як тільки Міллі почала потирати пальцями. Саб бачив його яскраво-сонячну ауру, що міцно спліталася з чорними пасмами темної магії, та й сам обруч був не зовсім короною, а швидше удавкою.

Енергія Сабіни мала темно-зелений відлив, та разом з ним було присутнє ще дещо, що змусило хлопця потай затримати погляд.

"Пекелія. - Відзначив для себе, змінюючи зір на притаманний людині. - І тільки Астра не з їх кодла. Тоді, хто вона?.."

- Ваша Величносте! - Звернулася рішуче дівчина, коли той вже був біля дверей, й в грудях хлопця знову похололо. "Що ще?" - мотнулося в хлопчачій голові, а повелитель повільно оглянувся через плече. - Дозвольте мені провести Саба за ворота палацу. Він тут вперше й може помилитися дворами.

- Дозволяю. - Мирно і чітко відповів імператор, після чого вийшов із обідньої зали, аккуратно притисши за собою двері.

- Дякую. - Прошепотіла задоволено Астра, безсоромно відкрито спостерігаючи за перекошеною мімікою Мілліам, яка ледь виделку не зламала від люті, вирячивши на дівку свої чорні, як вуглинки, очі.

Не зволікаючи й миті, Астра підвелася з-за столу коротко попросивши Сабіра йти за нею. Вже біля виходу із зали почувся хрускіт зламаного срібла, а разом з ним і знайомий хлопцю чоловічий голос, що змусив молодь на мить затриматися.

- Ваша Світлість!.. - Впізнав Спбір тембр Дарія. - Вас кличе до себе Його Величність імператор.

- Як вчасно. - Озвучила пошепки думку Сабіра Астра, й закусила губу.

Більше молодь не стала чекати, вони спішно покинули палац.

КОРДОХ

Оглянувшись довкола не побачив жодної живої душі, лише сморід смерті нісся з північної сторони міста. Відключивши всі рецептори нюху він повернув в небажану сторону: за крайнім будинком розкинулася широка центральна площа, посеред якої тліло недавнє величезне багаття. Видовище було вражаюче. Раптово в голові загуло і Сабір взявся руками за голову, відступаючи назад у вуличку з якої вийшов. В голові запаморочилось й світ пішов обертом, він спотикнувся за якусь цеглину й ледь не впав на ходу чіпляючись за щось тверде аби не втратити рівновагу. "Не вистачало ще втратити свідо..."- Думка не закінчилася як невідомо звідки постала перед очима картина: голі дерева, валуни покриті памороззю й жовте листя що повністю вкривало ґрунт. Видіння було надто рухливим та врешті зір сфокусувався сам і Саб зміг придивитися до розколини в каменюці де угледів потойбічну істоту що намагалася протиснутися назовню.

Хлопець трухнув головою проганяючи мару. Та відректися від видіння не поспішав, навпаки - уявивши ту ж місцевість проклав новий шлях. Вже через чверть хвилини він стояв навпроти підніжжя одинокої скали, у п'ять кроків від якої лежали груди каменюків, з них же, невидимим простому оку стовпом вверх здіймався тонкий густий рожевий димок, котрий осідав довкола цим самим створюючи враження не густого туману і паморозі. Повита прозорою поволокою місцина убаюкувала, розум п'янів, та юнак швидко опанував себе, прошепотівши заклинання звільнення від дурману.