14.3 Палац

АСТРА

- Остере, Нуро, я принесла найкращий чебрець та м'яту!

- Тепер лорд Сір спатиме спокійно, а головне міцно! - Буркотлива об'ємна жінка приємно й лагідно всміхнулася маленькій на зріст дівчині, не випускаючи з рук ступку. - Де ти так довго була? Чого раніше не забігала? І що це ти одягла? Зараз та видра побачить тебе і знову відшмагає. Вона ж тільки цього й чекає... - Її стурбований погляд час від часу ковзав зверху вниз по хлоп’ячому одягу на дівчаті, а рот без упину роздавав поради та накази без пауз на вдих. - Астро, біжи швидше переодягнися! А ти чого там стоїш як вкопаний? - Звернулася вже до хлопця, що підпирав собою двері. - Ходи мерщій сюди. Ось тобі чаша з юшкою, віднеси кастелянші. Вона ще з минулого вечора сидить за своїми записами...

- Нуро, схаменися! - Випалила Астра скориставшись, швидше люфом, аніж паузою тієї. - Це Саб, мій друг. Він допоміг мені вибратися з міста непоміченою вартовими, аби назбирати тобі трав. Але, якщо потрібно він з радістю тобі допоможе з юшкою для кастелянші, правда Сабе?

- Із задоволенням. - Сабір відірвався від проходу. На його світлому обличчі грала легка усмішка.

Нура вклякла на місці коли юнак підійшов ближче. Вона довго вдивлялася хлопцю в обличчя ніби хотіла в чомусь запідозрити. Її брови дивно насупилися і зійшлися в одну рівну смугу, а сама вона вже навіть відкрила рот щось сказати, та раптом почула за собою легкі кроки. Тепер прийшла черга Саба ошелешено кліпати очима, так як за спиною кухарки стояв не хто інший як сам Лурі - молодший син Маргарети, мачухи Сабіра, один зі старших названих братів.

Думки в голові враз підняли давні дитячі згадки, як Горісові прихвостні знищили сім'ю, в якій він провів свої перші п'ять років життя...

"Як?.."- Постало питання в голові, коли розглядав грізне обличчя Лурі. На два роки старший юнак стояв як справжній хижак, готовий в будь-яку хвилину скочити з місця. Він не менш зацікавлено розглядав Сабіра, котрий зростом був майже на голову вищий за нього.

- Чого на території чужі? - Раптом видав брат, не зводячи очей з обличчя Саба. Він випромінював той самий ненависний заздрісний погляд і стислі, до танцюючих жовен, зуби. 

Сабір був впевнений, що той впізнав його. А ще юнак відчув, як хтось намагався по дитячому спробувати влізти йому в мізки, та спіткнувшись об власні емоції, так і не проник навіть у думи.

- Це мій гість Лурі! - Підскочила в ту ж мить Астра. - Я забороняю випробовувати магію на моїх гостях.

- Я чогось так і думав. - Без поваги мовив русявий страж й окинувши злим поглядом присутніх, почовгав, через кухню, до виходу.

"Не впізнав?"- Підняв брову Саб поглянувши тому в спину.

- У цього хлопця своя історія. - В голосі дівчини явно чулося співчуття. - Він втратив рідних у свої сім років.

- Співчуваю. Хто він при дворі?

- Простий страж. Його Горіс поставив на сторожі біля винних погребів. Якби хлопцю дали трішки більше волі, можливо б він був більш привітнішим.

- Ти цікава, рудику. Хвилюєшся за тих, хто навіть не намагався проявити тобі повагу. - Висловив захоплення юнак. А дівчина пирхнула сміхом.

- Поглянь на мене! Я така ж як і більшість слуг в цьому палаці.

За цікавою розмовою вони піднялися на поверх до кабінету кастелянші, де її не застали. Залишивши тацю з їжею на столику поруч з письмовим, повернули в бік виходу, та раптом їм перегородила шлях служниця.

- Міледі, вас чекають за обіднім столом. - Жінка зробила легкий кніксель і хутко сховалася за ріг коридору, а Астра невпевнено застигла на місці.

Очі дівчини забігали по кутках, зуби помітно жували нижню губу, а руки зрадливо обійняли себе за стан.

- Не страшно, якщо сьогодні ми пропустимо свої гуляння. Тебе чекають, Астро. Йди. - Саб поважно схилив перед дівчиною голову, взявши до уваги звернення служниці.

- Не страшно. Зачекають. - Відповідь Астри вразила, а сама вона змінила курс в інший коридор, поманивши за собою друга.

- Куди ми? - Насторожено запитав юнак, коли хід вивів в неосвітлений, півтемний зал.

- Тихше. - Приклала палець до вуст і по змовницьки шепнула: - На волю!

- Аестер! - Пролунало гнівне слідом й Астра завмерла кінцево. Сабір вражено глянув у її обличчя. Очі дівчини були міцно заплющені, а губи, ніби в лихорадці, беззвучно щось шепотіли. М'яз на милому личку зрадливо сіпнувся, видаючи її страх.

- Праматір тебе вже давно не чує! Нестерпне дівчисько! - Все той же владний жіночий голос прозвучав надто близько й Саб поволі повернув голову.

Астра не менш сміливо розвернулася до владної родички. Здавалося дівчина повністю оволоділа собою і лише пальці її рук були зібрані в кулачки.

- Тебе не було понад три доби! Де ти тільки вешталася весь цей час!? - Гаркнула до дівчини своячка.

- Там, тітонько, де тебе не було. - Зухвала відповідь змусила ту затремтіти від люті і навіть скрипнути зубами. Такої відповіді вона явно не чекала, як впринципі і сам Сабір. Завжди покладисте, миле ніжне дівча відповіло грубо, як дворова дівка.

Всього якась полохлива мить пройшла, як в руках прекрасної жінки блиснула золотава нитка магії, а в повітрі запахло димом і густою кіптявою. Ще мить і видимий лише йому, батіг, заграв в повітрі, переливаючись тьмяним вогняним відблиском.

Хлопець в один стрибок був між ними двома, затуливши собою Астру. Нападниця розгублено й сполошено заплескала довгими віями, очевидно, що неочікуючи такої реакції якогось там хлопчини. Кілька довгих секунд вони мірялися оцінюючими поглядами, та роздуми обох магів перервав чоловічий владний голос, а потім вухо вловило і ледь чутні кроки.

- Міллі... Залиш дівчину в спокої. - Позаду неї показався високий чоловік у коштовному одязі і з золотим обручем через чоло — Імператор.

Холоднокровність в жіночих очах враз змінилася на ображеність, перетворюючи образ сильної на скривджену, а лють різко замінила слабкість. Батіг зник сам собою, залишивши лише сморід кіптяви, але лише для Сабіра.