14.2

- Що зі мною сталося?- Запитала, коли сили повернулися в тендітне тіло.

- Ти знепритомніла. - Просто пояснив Лютер, дратівливо вирізаючи з деревинки якусь штуковину.

- Знепритомніла... - Шоковано поблудила поглядом по шовковій траві, повторивши собі під ніс, розминаючи пальцями шию. - Мені здалося що на мене накинули зашморг.

- Таке трапляється, коли йде інтенсивне навантаження на м'язи. Тоді потреба в кисні перевищує його реальний приплив до тканин. - Саб сидів поруч, задерши голову вверх до неба, розглядаючи високі й пухкі білясі хмаринки, що виднілися з-поміж рясного дрібного листя бетули. Розповідати більше не бачив сенсу, адже дівчина йому не довіряє. Саме так розмірковував юнак, досі шукаючи відповідь серед її коротких й небагатослівних розповідях про своє життя.

Руда ж теж замислилась над чимось своїм, жуючи пухкі губи. Її зір невпинно слідкував за ножем Лютера, а хлопець краєм ока пазував на неї. Гай, в якому вони зараз відпочивали, був тихим і затишним, тож якийсь час всі троє просто сиділи та мовчки слухали дзвінкий пташиний лемент.

-У-гууу! - Гукнув хлопець кілька разів в різні сторони, склавши руки біля рота, і вже через пару хвилин на його плече всілася велика пірната красуня Сова.

- Ого! - Очі дівчини широко відкрилися, а щелепа так і не стала на місце від враження.

Птаха який час пильно роздивлялася руду, а потім байдуже втягнула голівку.

- Ти їй довіряєш? - Запитав Лютер, кивнувши в бік Пірнатки.

- Вона моя родина. - Просто й коротко відповів Сабір, даючи птасі в дзьоб шматок білого хліба.

- А ти сміливець! - Підсумувала Астра лише по тому, як він давав Сові хліб.

- Це звичайний птах. Пірнатка була приручена мною ще в дитинстві... - Він на ходу придумував історію, боковим зором стежачи за дівчам, паралельно ментально спілкуючись з родичкою, на рахунок нещодавнього інциденту з зашморгом. Саб сподівався що Сова, можливо, побачить більше, аніж він, та був неприємно шокований, почувши відповідь Пірнатки, щодо Астри. Вона також бачила перед собою просту дівчину без краплини магії.

“...Її аура блідо-рожева, що притаманне лише простим людям. - завершувала птаха. - Можливо хтось із батьків і має силу, та у дівчині я її не бачу.”

- Хочеш погодувати? - Запитав Саб, коли руда попросила дозволу погладити пірнату.

- Ні. Я боюся... Це ти у нас сміливець.

Пальці дівчини м'яко торкнулися рябого пір'ячка на спині й Сова різко глянула в очі рудокосої. Астра рванула на себе руку й відскочила сама.

- Не бійся. Ця птаха відчуває емоції людей, та лише вона може стати найвідданішим другом. Головне, що ніколи й нікому не розповість жодну підслухану таємницю. - Багатозначно для себе закінчував годівлю хлопець, струшуючи з плеча крихти хліба. Він сподівався на те, що дівчина відкриється й з рештою довірить хоч якісь свої таємниці пірнатій. Але у її голівці мабуть що було пусто, бо пташина сумно пугукнула подавши умовний знак на відсутність дум в рудої.

- Рудику. - Звернувся Саб до Астри максимум беземоційно, байдуже. - Розкажи щось про палац. - І, вмостившись ліктями на густу траву, витягнувся на весь зріст, впершись головою в стовбур дерева.

Птаха злетіла на найвищу гілку, охоплюючи зором всю прилеглу територію.

- Хм... - Хмикнула дівка, перевівши погляд на свої брудні руки. У хлопців вони завжди були чисті. Вона сором'язливо пошкребла нігтем долоню. - Я в палаці не частий гість... Та розповісти дещо можу. Наприклад про парк. Він красивий, величезний і вічно зелений...

- Слухай! - Перебив її сумний й не цікавий початок Лютер, по змовницьки підморгнувши. - А давай нам щось про інтриги, га? Кажуть, що тітка Мол не носить свої нові окуляри. Вона справді має вигляд черепахи в оправі?

На мить на поляні запанувала тиша, та через мить всі дружно вибухнули сміхом, після чого дівча таки розповіло дещо цікаве і навіть варте уваги...