14.1 Сміливець

(Кілька місяців по тому)

АСТРА

Листяний ліс, що розташовувався набагато південніше Даргена, був не місцем для розваг, та чотирьох юних осіб це не зупиняло.

- Астро туди! - Скомандував Лютер, показуючи рукою в ущелину.

- Ні, краще туди! - Прошипіло захекане дівча й махнула рукою поперед себе, звідки, з-за пагорба, виднілися валуни висотою понад двоповерхову будівлю. - Там точно не знайдуть...

Її очі горіли бажанням бути першою і дівчина в хлопчачому вбранні з розпатланою косою з усіх сил рванула в обраному напрямку. Добігши до камінців, хутко окинула поглядом місцевість і забралася на валуни, не чекаючи на друга. Вмостившись між брилами - притихла, задоволена собою.

- Лютере, виходь! Ти поранений!

- Сабе, тебе взагалі вбито! - Близький голос Сабіра з Морбі змусили її щей затамувати подих.

- А її величність зараз, мабуть, відпочинуть і самі до нас спустяться.

Всі троє зібралися десь зовсім поруч, бо їх розмірені голоси було добре чути. Дівча понуро опустило голову, признаючи що цих хлопців ніхто не проведе. Під лопаткою щось надто сильно кольнуло, слідом раптово забракло повітря й сили геть зовсім покинули тіло, а свідомість впустила морок...

САБІР

- Рудику! Ну годі тобі там сидіти!Каміння холодне, а ти звичайна людина, а не маг, який міг би собі підігріти каміння.

Разом всі троє розсміялися.

- До того ж, майбутня мама чиїхось дітей! Сповзай до нас! Ми тут вже багаття розклали... Зараз ягня будемо смажити!

- Астро, Сабір хвилюється!.. - Підколов друга той же Морбі.

- Ага! - Підхопив сміхом Лютер і всі троє крадькома засміялися.

- А хто бачив Діоса? Куди він сховався? - Хлопці переглянулися між собою по черзі знизуючи плечима. - Він вже втретє виграв. Треба повчитися у нього вигравати.

- Хлопці сюди! - Гукнув перелякано щойно згаданий хлопчина над їх головами. - Сабіре, Морбі хутчіш! Тут Астра!

Сабір першим зреагував на тон Діоса і в кілька стрибків був на камені біля того. Полохливо глянувши на неприроднє положення голови дівчини перевів погляд на хлопчака що стояв за її спиною валуном вище, але той тільки лякливо мотнув головою, мовляв, не знаю. Сабір стривожено опустився поряд з нею на коліна і обдивився її з усіх сторін - ніде ніяких ушкоджень не було.

- Астро? - Напруга в голосі Наступника зростала. Він припідняв її голівку й заглянув у відкриті очі, та зіниці дівчини були неактивними. Перевівши звичний погляд на магічний, побачив темні нитки чужої магії що міцно стягнулися на шиї його подруги, не залишаючи жодних шансів.

- Що за?!.. - Він кілька разів кліпнув, щораз фокусуючи заново погляд на шиї дівчини.

"Кому ти знову перейшла дорогу, Астро..." - Він запнувся за власну думку, бо життя дівчини зовсім не в'язалося з її дрібними розповідями. Як може родичка імператора проводити більше часу з якимись міськими хлопчиськами, ігноруючи світське життя? Швидше вона схожа на доньку кухарки, чи онуку якогось лакея, аніж високородну дівицю. Але ж як же тоді той факт дружби з донькою імператора, пихатою білявкою ім'я якої Сабіна? І ось цей, вже другий випадок, з замахом?

“Варто все ж спробувати завітати в гості до тебе в палац. Або краще до Морбі. Цей хлопець хоч і живе в казармі, та знає більше ніж ти Рудику, до того ж спритний і непомітний в справах..." - З такими думками тонкі пальці спритно перебирали темні нитки, шукаючи їх початок чи кінець, яких не було. Від доторків його рук, темна магія все більше затягувалася на шиї Астри. Зробивши певні висновки, Саб відкрив долоню в якій спалахнув живий справжній вогонь.

Юнаки затамували дихання, коли їх друг підніс долоню до шиї дівчини і червоно-блакитні язики полум'я огорнули її з обох боків. Сабір же уважно спостерігав, як нитки піддаються своєму джерелу й зрештою послабили хватку, а згодом і зовсім впали на груди жертви, в'ючись при цьому як змії у відьмин день.

"Якщо хочеш щоб темна магія підкорилася тобі в потрібний час - не нищ її. А відпусти у світ. Вона жива й одного разу віддячить тобі..."- Згадалися навчання з мачухою і він покликав магію тьми коротким закляттям, після чого відпустив у світ, спостерігаючи як невидима сила просочується в ґрунт під молоденьким зеленим деревцем, від чого те помітно посіріло,втративши дароване Світлом життя.

Сабір навіть не помітив як вправно Лютер поманив за собою хлопців, котрі перший час вражено спостерігали за його діями й тепер він сидів біля дівчини один. Приклавши руку до грудей бездиханної Астри, випустив енергію життя, крадькома оглядаючись навколо, аби ніхто з присутніх цього не помітив. Різкий вдих і грудина підставилася під його руку - дівчина кліпнула повертаючись до життя...

- Хлопці, вам потрібно зникнути. На сьогодні веселощі закінчилися. - Почув безрадісний голос Лютера десь під брилою, а згодом засяяв портальний ореол Діоніса і той разом з Морбі розтанув за хмаркою кисню.

- Що робитимемо? - Запитав Лютер, спостерігаючи за стомленим обличчям друга.

Мружачись під ковзким одиноким променем сонця, що так і тягнувся до журного погляду, Саб мовчки підняв з холодної каменюки ще кволе тіло дівчини.

- Ні. - Хотіла було запротестувати, та руки неслухняно обвисли й вона притулила важку голову до плеча друга.

- Потрібно вшиватися звідси. - Коротко мотнув головою й перед ним розступилося повітря, впускаючи в себе три юні постаті...