13.11

ДОЗВІЛЛЯ 

Сабір вийшов з північного лісу в напрямку прикордонного міста Лост, що розкинулося за кілька миль від фортеці Фьйорт. На його плечі вертіла головою на всі боки красуня Сова. Через дві милі навпроти мав би виднітися сам кордон — магічна стіна яка відділяла Імперію від Королівства, та натомість її різнобарвні переливи не спостерігалися.

"Невже вона зникла?"- Направив думку своїй пірнатій компаньйонці.

"Ні, Сабіре. Стіна має бути. Можливо її хтось прорвав, та Ернс точно тут її ставив."

"В такому разі лети до свого Ернса, бо її тут немає. Я в Лост, потім до Даргена."

"Будь обережний."- Пірната красуня здійнялася високо в небо і сховалася за густими низькими хмарами...

ЛОСТ

На ґанку непримітного будинку нудьгувала рудоволоса дівчина, кутаючись у шерстяну велику хустку, довжина якої прикривала навіть черевички. Її оченята, як і щоки, були червоні чи то від морозного вітру, чи від недоспаної ночі, та радість, що бісиками стріляла в синіх очах, це не приховувало.

Зайшовши у двір, Саб тихо підкрався до ґанку й кинув у тонку постать велику сніжку.

Дввчина злякалася похитнувшись від неочікування. Та побачивши свого рятівника полегшено зітхнула, зіпершись плечима в одвірок. - Сабіре! Я думала помру від страху!

- Від ляку порятую потім! - Він відступив аби набрати в руки снігу, що навіявся вітром на призьбу будиночка і жбурнув його в плече дівчині.

Вона вмить увійшла в роль. Відбиваючись сніжкою гукнула у відповідь:

- Знову до Валко понесеш? Аби той помозгував наді мною?

- А хоч би й так! - Він вьйортко крутнувся на місці, пропускаючи повз себе чергову кулю.

- А сам? Сам ти яку силу маєш, га? - Вона грайливо почала віддалятися від нього, готуючись до бігу.

- Я - сам всесвіт! - Відмахнувся жартом.

- Наздоганяй! - Вона спритно перескочила низький парканчик і побігла геть. Хлопчина стрімко кинувся за нею, відпускаючи вслід жарти.

Спостерігаючи за ними, можна було без вагань назвати їх дії дитячими пустощами, як, впринципі, і їх самих. Галасливість та дзвінкий сміх могли втягнути в гру кожного містянина, якби тут такі дійсно були. Сабір не даремно обрав це місто, воно було покинуте мешканцями ще задовго до його народження. Ще стара Фіра розповідала про часи, коли Відьма Білого Королівства відкрила прохід в інший вимір, випустивши на волю поріддя Тьми. Тоді демони були зупинені хвилею магії могутньої Наступниці і знищені під кордонами імперії. За розповіддю старої, створінь було так багато, що в передній бій вступили всі Дракони без винятку, навіть недруги Ернсів бились з імператором пліч-о-пліч, аби знищити нечисть. Прості люди виходили зі сховів, щоб допомогти перевертням на стінах і під стінами фортець, кидаючись у натовп потвор тільки з кинджалами в руках. Та лише Наступниця й змогла зупинити сотні тисяч потойбічних рогатих голів, користуючись чотирма стихіями в одночасі.

У хлопця навіть були припущення що Горіс не сувався сюди зі своєю шайкою лише тому, що тут була могутня аура екс-імператора та його сім'ї, у вигляді кордонної стіни, якої чомусь на разі не має. А ще тут було казково красиво.

Саме місто розташувалось на схилі, невисокої гори, котра вважалася найпівнічнішою точкою континенту. Гірська пологість різко обривалася над широченною долиною. До долини була протоптана звичайна доріжка в обхід урвищу, від якої зараз не залишилося й сліду. Але при бажанні побачити все величчя природи, аж до далеких білих вершин Королівства, варто було залишатися саме на цьому схилі.

Шлях юної біглянки дуже швидко завершився краєм суші над низкою зелених верхівок високих сосен. Дерева помітно ріділи перед далеким грайливим струмочком, що стікав з гір по ту сторону кордону, ховаючись за незграбно розсипані валуни пробираючись до імперії. Зупинившись над урвищем, дівчина заплющивши очі здійняла догори руки і підставила обличчя північному вітру.

- А ти швидко бігаєш. - Юнак підбіг майже слідом і зіперся долонями в свої коліна, переводячи дух. Астра розплющивши одне око хитро скосила погляд на юнака, подивувавши його слабкості, й не кажучи і слова, повернулася до своєї медитації.

- Гарно тут. - Нарешті видала спокійно, мрійливо. Її погляд жадібно охоплював видимі й не видимі простори.

- Еге ж... - Саб всівся просто на примерзлий сіруватий ґрунт, оглядаючи прилеглу територію що виднілася з-поміж сосен.

- Що це за річка? - Дівоче питання змусило його підняти погляд і глянути прямо перед собою.

- Це початок О'сені. Її води б'ють ключем під он тими трьома вершинами. А по ту сторону цієї гори, - він махнув рукою в бік лісу, в якому гуляв вранці, - вона розливається у широку ріку і має власний нестримний характер. Її води найстрімкіші та найбурливіші з усіх рік нашого світу. Принаймні так кажуть ті, хто бачив її такою.

- А ти бачив її нестримність?- Уважний погляд дівчини робив її обличчя кумедним: брови тягнулися одна до одної, утворивши вертикальну складку на переніссі, а губи зібрані в трубочку цікаво ходили з боку в бік.

- Ні. - Хитнув головою, магаючись втримати сміх. - Вона мені здалася найспокійнішою серед всіх.

- А що там? - Її рука несміливо потяглася вперед і Сабір перевів погляд у вказаному напрямку.

З-за дальньої сніжної вершини з не аби якою швидкістю здіймалися темно-сині клуби хмар, поглинаючи собою більшу частину суші. Вони рухалися в сторону кордону. Хлопець різко вскочив на ноги.

- Це не до добра. - Випередила думку Сабіра словами вголос Астра й зробила рух назад. Тепер на обличчі дівчини вимальовувався страх.

- Швидше до Даргена. - Тембр хлопця змінився до невпізнання.

- Потрібно повідомити батька.

- Астро хутчіш до мене! Трикляття! - Гримнув сердито юнак утворюючи портал і дівчина, нарешті відірвавшись поглядом від далі, скочила до нього в прохід...