13.10

Вечеря

– Хто ти, хлопче? Звідки володієш силою Далі? - Запитав Валко, коли сиділи обидва за вечерею. Юнак з пересторогою озирнувся на Астру - у дівчини рівномірно здіймалися груди, отже вона ще не прокинулася.

- А думки які маєш, Доре?- Зухвало вдивлявся у очі майстра-перевертня Сабір. Той міцно стиснув щелепи, миттю вирівнявши спину, але відповіді уникнути не вдалося.

- Я з самого початку нашого знайомства здогадувався, що ти не простий мандрівник. Та побачити в твоїх очах дар Богині аж ніяк не очікував. Хоча підозри про твоє походження, Сабіре, мав. Але заважала та неприємна ситуація, що сталася з тобою в перший день твого перебування в столиці - старий Кеїр міг позаритися лише на слабких магів. Він не був сильний магічно, як і не мав жодного дару мабуть що. На відміну від цієї дівчини.

- Той старий мабуть гарно прикидався, якщо ви не розгледіли в ньому дару Алі – темряви Пітьми. Він був не просто сильним магом, а і в мені відчув її – магію Богині... - Хлопець не відвів очі навіть тоді, коли чоловік зосереджено подався вперед до нього, ніби прислухаючись до його тихих слів. - На відміну від цієї дівчини. - Повторив слова сказані чоловіком, ледь хитнуши головою в її напрямку. - Навіть якщо вона і мала силу раніше, то зараз її тіло виконує лише дії притаманні простому народу. Щось типу заварити чаю, чи підмести мітлою підлогу... Вона втратила свою магію, Доре. Той кристал накопичувач забирав у неї останні життєві сили, а Пекелія лише посприяла швидкому спочинку. Та якщо вже я тут, то не дам їй померти.

Дор повільно кивнув і знову відкинувся на спинку стільця. Жоден з них і на мить не відвів погляду, продовжуючи вивчати міць духу однин одного.

- Чи знаєш ти, що імператор шукає тобі подібних? - Язик чомусь вже відмовлявся звати юнака по імені, а тим паче хлопчаком.

- За час мого перебування в Даргені я бачив імператора лише двічі. Він відвідував храм Далі й перебував у ньому не більше п'яти хвилин, після чого його екіпаж на швидкості вітру залишав храм, повертаючись до палацу. Решту часу він проводить не де-інде як в палаці. Можливо навіть у своїх покоях. До нього на аудієнцію не пускають жодного жителя столиці, не те щоб з іншого міста. Не думаю, що саме він веде полювання на мені подібних. Щось мені підказує, що й не він править світом і не від його імені знищують населення, забираючи в них не лише магію, а й життя. До того ж маю підозру що імператор хворий. - Сабір чітко виділий останнє слово, завершивши свої підозри.

- Тобі шістнадцять, та такою спостережливістю навіть навчений воїн не позмагається з тобою.

- Мені вже сімнадцять, майстре. Дитинство, яке мав би проживати, як інші діти, мені довелося провести в навчанні, аби бачити й чути навколишній світ перш, ніж явитися тут, в Даргені.

- Я бачу, що тебе вчили кращі з кращих. - Підсумував перевертень і на мить замислився. - Ти й справді син своєї матері - Наступниці...

- Моя мати - Маргарет. Джерело стихій вогню та повітря.

-Що?! - Валко втратив обличчя від почутого.

Та юнак продовжував його говорити зверхім тоном і дивувати перевертня:

-...Втікаючи від Тріальда вона сховала мене в сім'ї старої відьми. Вона обіцяла повернутися по мене. Але не повернулася. Хоч я не відаю де її шукати, та гадаю відповідь я знайду саме в Даргенському палаці.

- Мені про це нічого не відомо. Я подумав ти син Анни - істиної Наступниці Далі... Тоді... все набагато складніше, аніж я собі уявляв...

- Я не знаю своїх родичів. Та думаю ти мені багато чого повідаєш про моє коріння. - Валко таки відвів очі, аби знову увіп'ятися поглядом в хлопчаче обличчя.

- Сабіре. Ніхто не повинен дізнатися про твоє існування перш, ніж я повідомлю про тебе Ернсу.

- Нікому. - Преспокійним тоном відрізав йому юнак. - Я забороняю тобі навіть думати про це. Я не належу жодному з високопоставлених чинів чи їх правителям. Навіть ціною власного життя не належитиму ні Арльхерну ні Тріальду і тим паче Ернсу! Жоден з них маючи можливості й зв'язки тут, на континенті, не спромігся знайти мене коли я був дитям! Я виживав сам з п'ятирічного віку як тільки міг. Я навіть крав, аби мене не спіймали, не відслідили Горісові виродки по магічним коливанням! Але жоден монарх не зумів зробити неможливе – знайти!

З заднього кутка почувся тихий стогін і вони обоє повернули голови.

Валко підвівся першим і підійшов до рудої.

- Як ви себе почуваєте юна леді? - Перевертень був шокований таким одкровенням хлопця. Хоч і намагався триматися гідно.

Дівчина повільно підвелася, сором'язливо розглядаючи чоловіків.

- Не потрібно нічого розуміти. Залишайтеся тут до ранку. Вранці цей пройдисвіт, - постановка грізного батька була підібрана вдало, оскільки Астра зацікавлено кинула погляд йому за спину, де сидів понурий Сабір, - проведе вас куди скажете.

- Я... дякую. - Протягла невпевнено дівчина, занурюючись у свої думки.

- Ви ж пам'ятаєте де проживаєте? - Вивчаючи її погляд, перевертень засумнівався, що пам'ять до дівчини повернулася разом з життям, тому що вона раз по раз лупала важкими віями, метаючи погляд по кутках його будинку-крамниці.

На якийсь час у лавці настала тиша, що супроводжувалася лише потріскуванням кількох дебелих свічок на прилавку, яку не поспішали порушувати присутні.

- Я не пам'ятаю що зі мною сталося. - Нарешті заговорила Астра.

Сабір різко підвівся з-за столу, підійшов та сів поруч, заглядаючи в обличчя Рудій.

- Що ти пам'ятаєш останнє? Які були ті хвилини життя?

Дівчина помітно зніяковіла, навіть трохи почервоніла.

- Я збиралася на зустріч з приятелями. Ми разом мали піти в знайому їм пекарню, аби замовити... - Тут дівча підняло на Сабіра винуватий погляд і знову потупила вниз. - Пиріг на твій день народження. Морбі мав зробити тобі дудку власноруч. Ти ж мріяв про інструмент, а його батько має власну крамницю з музичними інструментами. А Діос просто хотів познайомитися з тобою, аби більше дізнатися про справу ювеліра... А я... вибач, я просто... втекла з дому, аби побачити тебе. - Останнє пробубоніла собі під ніс.