13.9

Час йшов, а замовлень ніхто з жителів палацу не робив. Руда теж пропала більше ніж на рік із виду. Залишатися непомітним ставало дедалі важче, хоч тримати магію під контролем не складно було. Свій шістнадцятий день народження Сабір не планував відмічати, однак Лютеру з Валко хлопець пообіцяв пиріг від пекаря Харона.

Він якраз повертався до ювелірки, коли в очі кинулася жіноча постать в темному провулку навпроти. Густі вечірні сутінки, що огортали місто, вправно маскували пізню відвідувачку місцевого будинку терпимості. Але, придивившись, хлопець вловив непевні дії тієї. Він наставив вухо на певну особу і вмить труснув головою, вловивши противне слуху сипіння. Хлопчина стишив хід на переході між вулицями і вже чіткіше міг роздивитися дорогу велюрову накидку, з каптуром, що закривала плечі дівчини, ховаючи ще й обличчя у глибокій тіні. Тендітна рука поволі обіймала, єдиний на цій вулиці, мерехтливий ліхтар, що ніби відлякував від себе всіх жителів міста.

Скористатись зором Саб не ризикнув, знаючи напевне, що в цю пору доби ведеться спостереження – полювання на магів ніхто не відміняв, – тож, зробивши вигляд зацікавленого, він перейшов дорогу та звернув у напрямку будинку терпимості.

- Вам допомога потрібна? - Спитав ніби між іншим в тієї, що ледве трималася на ногах, але у відповідь почув лише неясний стогін, а в наступну мить коліна дівчини підкосилися. Тіло неприродньо похилилося назад і з голови її спав каптур, відкриваючи юнаку обличчя.

- Астро?! - Вчасно підклавши під неї руки, шоковано ледь не вигукнув знайоме ім'я. Відповіді не було, а тіло схопили видимі судоми. Лише пальці рук мертвою хваткою вчепилися за сорочку Сабіра, безслівно благаючи про допомогу.

Користуватись магією, як і завжди, було небезпечно. Тож підхопивши кволе тіло на руки, юнак швидким кроком поспішив до крамниці Валко. Добре, що на дівчині була не об'ємна сукня, що зазвичай полюбляли носили леді, а штани. Тож ноша була легкою і навіть зручною.

Не звертаючи уваги на жодного перехожого, хлопчина поспішив сховатися поміж будівель, на всіх парах клянучи долю, що послала проблему на голову.

- Сабе, звідки!?! - Лютер зустрів йшов від крамниці навпроти, проте одразу звернув назад. - Її краще віднести до цілителя! 

- Боюсь їй вже ніхто не допоможе окрім мене. 

Відчинивши Сабіру двері ювелірки, Лютер голосно позвав Валко, а сам затримався на вулиці.

Сабір, поклавши дівчину на софу, затягнув вікно щільною фіранкою. Переключившись на магічний зір відразу зупинив погляд на підвісці, що була на дівочій шиї. Зовні темно-червоний камінець був дуже схожий на гранат, та всередині нього накопичилося чимало життєвої аури Астри, що переливалася блідо-рожевими кольорами. Власне, ємкість цього невеличкого каплевидного кристалу була доволі вмісткою, й давала можливість роками поглинати енергію дівчини.

У останньої, на диво, не було жодних магічних дарувань, чим ще більше вразило хлопця. Її аура мала колір притаманний звичайній людині - блідо-рожевий.

"Чим і кому ти не вгодила?"- Крутнулася мимоволі думка, перекриваючи всі інші блукаючі, в його голові, до цього моменту, а руки вправно розшнуровували нікчемну літню накидку, що ніяк не підходила загальному образу дівчини.

Корсет поверх широкої блузи і, хоч і простого крою, коричневі шкіряні штани, знову підкреслили її не бідний статус. Хлопцю вкрай заважала ця шнурівка під саму шию, тому він при зручному місці рванув її на себе, злісно відкинувши і саму шматину. Корсет теж не пощадив. Добираючись руками й поглядом до оголеного тіла, швидко вправився і з камінцями, що відігравали роль ґудзиків. Юнак рвучко зняв з себе блакитний кристал, що слугував йому захистом й вклав його в долоню дівчини. Саме в цей час позаду почув чоловічі кроки, та часу на розмін ввічливостями не було.

- Сабіре? - Здивування Валко передалося Сабу надто чуттєво. - Що сталося?

- Не знаю. Думаю, її вкусила Пекелія... - Хлопець одним махом протягнув тонкий золотий ланцюжок Астри майстру.

- Пекелія?!. - Валко в один крок був поряд, забираючи з пальців хлопця висячий камінець і вдивляючись в цікаву огранку дешевої прикраси, в якій пізнав роботу майстра з сусідньої вулиці. - Чому? Хто ця дівчина??

Але хлопець уже працював магічно.

- Ти знайшов місце укусу? - Питання саме злетіло з його вуст, та коли до свідомості дійшло значення слова "так", чоловік підняв погляд на хлопця - той, стоячи над бездиханною Рудою, зосереджено шепотів мантру, дивлячись в єдине місце між ребрами. Його великий і вказівний пальці були зімкнені. 

Зі сторони складалося враження, ніби юнак щось виймає з неї. Валко вражено зазирнув у очі учню - раніше, дві чисто блакитні райдужки Сабіра, тепер мали золотаві, ледь видимі, прожилки, які гарно ховалися поміж темних жилок, але які ні з чим не сплутати.

Господар лавки поспішно відійшов, звільнивши більшу частину місця. Він чітко бачив хто перед ним. Невідривно спостерігаючи за рухами хлопця він не вірив власним очам.

 Через кілька хвилин Валко побачив дві червоні краплини, які виступили з місць де торкалися пальці хлопеця. Та й вони безслідно зникли, як тільки Саб приклав руки до грудей дівчини і з його долонь полилося яскраве сонячне світло. Тепер чоловік не сумнівався що цей хлопчик володіє силою самої Далі. 

В голові виникли думки: що насправді трапилося з Анною? Адже тоді коли його просили приглянути за хлопцем, відповідей на свої питання він не отримав. Хоч і знав, що вона жива, але тепер...

"Наступник Богині Далі? Це неможливо при єдиній наступниці!" -  Думку не дав закінчити стук в двері. Чітко відбитий шифр, повідомляв про наближення патрульних.

- Сабіре, дівчині тут не місце. До нас можуть завітати і тоді... 

- Її тут ніхто не знайде. - Хлопець провів рукою перед собою так, ніби закривав ширму. - Залишившись тут, вона буде в безпеці. Мою магію не зможуть відчути. Лише побачити, якщо магічно зрячі.

- Залишивши її тут, ти наражаєш на небезпеку усіх нас. - Тихо мовив ювелір, та надто сперечатися не став. Сабір, як і завжди, вперто вдав, що не почув...