13.8 Астра

Сабір стояв за прилавком коли до їх крамниці зайшли двоє високородних дівиць, однією з них була та сама рудокоса дівчина, що тиждень тому приставала до нього на вулиці. Сьогодні ж дівчина і оком не повела, зображуючи з себе висомірну пихату леді. Та від очей не сховалася її ледь помітна усмішка, як і запудрений свіжий синець біля скроні. Замовивши прикрасу із діамантів та рубінів, її білява спутниця зверхньо глянула в бік молодого майстра й фиркнувши:

- Сподіваюся, робота буде витончена і виконана в обумовлені терміни, та доставлена в палац до заходу сонця. Ходімо люба. - розвернулася до виходу.

Сабіру це було на руку, хлопець давно мріяв попасти в палац при денному світлі, не задіюючи магію.

Дівчата зникли за дверима крамниці так як і з'явилися, а юний майстер прийнявся за роботу. Вже до півночі кольє із семи рубінів в огранці крихітних діамантиків було готове. А наступного дня після обіду доставлене в палац Сабіром у супроводі Лютера – Валко не ризикнув одного відпускати в лігво правлячого Дракона.

На підході, Саб крайнім зором запримітив чотири людські тіні, що завмерли по обидві сторони живої огорожі, за якими примирливо лежали по одному перевертню, ліниво розглядаючи перехожих. Як тільки хлопці підійшли до повитої зеленим плющем арки, прохід якої міг вмістити одразу три фаетони, охоронці насторожилися, скосивши погляд на новоприбулих. Один із них відразу перегородив шлях хлопцям, виставляючи поперед себе чудернацьку зброю, що нагадував спис.

- Хто такі? - Прозвучало жорстоке.

- Замовлення для леді Сабіни від Валко! - Промовисто голосно озвучив Лютер. Вояці від його слів легше не стало, він гримнув насторожливо:

- Без спеціального пропуску нікого не впускаємо. Наказ імператора!

- Але це може підтвердити леді Сабіна.- Наполягав хлопець.

- Сіаме, сходи дізнайся.- Рикнув вартовий своєму напарнику і той, кивнувши, швидким кроком рушив вглиб величного двору. Юнаки мовчки чекали.

Через невеликий відрізок часу Сіам повернувся зі служницею.

- Один з вас залишиться тут. Інший може ступати за служницею. Вона проведе до леді Сабіни.

Не змовляючись між собою, Лютер залишився топтатися на місці, а Сабір зі скринькою в руках рушив за молодою жінкою слідом.

Проходячи повз величезний фонтан, що розташовувався перед парадним входом в палац, бічним зором вловив дівочу тінь, що мелькнула за могучими стовбурами дерев неподалік. Та вертіти головою навсібіч не став, памятаючи де знаходиться.

Якісь пару хвилин і він ступив у хол. Величезні високі вікна були відкриті навстіж і впускали в приміщення яскраве денне світло, разом з легким теплим вітерцем. Саб рефлекторно підняв очі до стелі, роздивляючись золоту ліпнину, через яку втратив з поля зору свою провожату.

- ...Чому я маю сидіти тут, через якісь лише наміри когось там вбити?!- Почулося пискляве невдоволення з-за кутка праворуч. Через кілька секунд звідти вийшла сама Сабіна, за якою плентався худощавий високий слуга, втягнувши голову в плечі.

- Леді Сабіно. - Ввічливо вклонився юнак, протягуючи тій вишукану довгу скриньку, оббиту червоним велюром. - Ваше замовлення.

- Відкрий. - Капризно скомандувала дівчина.

Хлопчина скорився і в наступну мить її зір жадібно припав до прикраси. Взявши з його рук прикрасу, мовчки обдивилася тонку роботу майстра і, задоволено кивнувши, кинула хлопчині мішечок з монетами. Сама ж, розвернувшись на каблучках, мовчки пішла далі коридором, залишаючи посильного на ту саму служничку.

"Побачити бічний хол головного палацу Даргена - вже краще ніж нічого. - Подумав про себе Сабір йдучи за служницею назад до воріт. Він скосив очі в сторону не густо насаджених дерев, що поодаль переходили в парк, - дівчини там вже не було.

“Цікаво, від кого вона ховається?” Та думки перейняв на себе друг.

- Чи сподобалася леді прикраса? - Зустрів його питанням на яке і сам знав відповідь.

- Умгу. - Кивнув головою Саб й не стишуючи ходу рушив в сторону крамниці.

Через двадцять кроків на них ніби ні з відки вискочила Руда. В простяцькій сукні вона здавалася вже не такою панянкою, як при Сабіні. На її ніжках були ті ж самі м'які черевички, не чутні при ходьбі, а на обличчі грав густий рум'янець і широка посмішка.

- Привіт! А я якраз йду до крамниці Шари по трави для кухаря. Чи не заваджу вашій компанії, якщо пройдуся поруч з вами? - Защебетало дівча.

Сабір, дивуючись таким перевтіленням і сміливості дівчини, сам мимоволі всміхнувся, на відміну від Лютера - той повністю занурився в особисті роздуми.

- Яке незвичайне перевтілення. - Невтримався від шпильки блондин.

- Не розумію про що ви... - Зашарілася ховаючи погляд, як і руки, в складки темно-синьої сукенки.

- Прошу, леді... емм... - Саб навмисне вдав ніби забув її ім'я, та дівча запротестувало.

- Прошу не звати мене леді. - Надто тверда хоч і тиха відповідь змусила Саба вскинути брову, адже він вчора в крамниці на власні очі бачив її у компанії високородної леді Сабіни. - У всякому разі я не хотіла б привертати до себе увагу. - Пробубоніла собі під ніс.

Хлопець виразно глянув у її обличчя: синець ледь виднівся з-під маскувального шару пудри і ще якоїсь мазі, бо друге виразно поблискувало під очима.

- В такому випадку, тобі краще змінити свої черевички на ті, які носять звичайні люди. Ці, - погляд юнака чітко впав на дівочі ніжки, - надто привертають увагу бідних. Руда зашарілася. Видно було, що такі поради їй явно не до вподоби.

- Ти давно живеш при імперському дворі Даргена? - Іти мовчки було зовсім не цікаво, тож Сабір відразу змінив тему розмови в потрібне йому русло, тим більше, що поруч особа, яка може прояснити деякі таємниці з життя останніх днів палацу.

Брови дівчини різко злетіли вгору і кілька разів навіть зміряли висоту чола, очевидно роздумуючи над відповіддю, бо вона таки прозвучала, хоч і з великим запізненням.

- Не так давно, як, можливо, потрібно було б.

-Хм... цікава ти. - Підсумував раптово Лютер, та не білочубий. Саб продовжував ставити відверті запитання, маскуючи їх під просту цікавість.