13.6

Ранок був ранній, а новини, які приніс Валко – невтішні.

-Впіймали одного нашого. – Глухо, ніби за між-іншим проговорив ювелір, вливаючи плавлене срібло у форму, коли хлопець виявився дуже близько.

Сабір наставив вухо, хоч всередині все стиснулося.

-Кого?

-Тобі цього не варто знати. Просто будь обачнішим, коли виходиш в місто. Використовуй щити і... будь не один. Лютер швидкий і непомітний, бери його завжди з собою.

Сабір мовчав. Цей юнак в його плани не вписувався, хоч дружба у них в’язалася досить непогана.

-Кхм... - Валко знову звернув його увагу на себе. - Не завжди можна казати вслух те, що маєш на думці. Краще вже слухай і мовчи. - Чоловік багатозначно поглянув хлопчині в очі.

Сабір погляду не відвів, навіть провів того до дверей, але висновок зробив правильний. Він знову почав чекати...

Промайнув рік, перш ніж в місті заговорили про стабільність і відносний спокій. Здавалося, навіть листя на деревах стало зеленішим, а повіртя було менш просочене наругою та сморідом Горісових шісток. Останні за весь минулий рік навели більше страху ніж ладу по всій столиці і за її околицями. Ходив слух, що шукають провидицю і нібито знайшли. Слідом прокотився слух, що її сила принесе успіх у пошуку головної зрадниці корони та допоможе виявити заклятого ворога. Хто ним був про це тактовно мовчали.

-Цікаво, хто пускає ці плітки? Кому вони на руку й так зрозуміло. - Запитав при нагоді Лютер, коли сонце торкалося неба останнім промінням.

Сабір мовчав. Він чітко усвідомлював, кого шукали. Кого зловили не хотів і думати, бо той невідомий явно був зовсім не тим об'єктом, про кого мова лилася всюди. Якщо взагалі той “хтось” був. Хоча явно був, бо Горісові пси когось та візьмуть, на щось та натраплять...

Думки роїлися, що навіжені, та мови його ніхто не чув.

Того вечора хлопець знову подумки повертався в дитинство. До названої матері і її обранця. Вони були як пам'ять, світло, що не згасало і змушувало жити задля помсти. Та чи час настав?..

Ранок влився у роззявлені вікнини рясним співом птахів. Сабір сів. Він нікуди не поспішав, але зробити хоч щось прагнув, як ніколи. Замовлення всі були виконані і чемно чекали своїх майбутніх власників у закритих чарівних скриньках, тож юнак підхопив з підлоги завше роззявлений черевик і попрямував за двері крамниці.

На тротуарі було людно, але ніхто не звертав уваги на того самого, юного чоботаря...

*******

Хто читає "Сабіра"? 

Будь-ласка залиште коментар під книгою, щоб я могла підтримувати і вашу творчість.

 Дякую Вам❤️❤️❤️

(Наступне оновлення 25.11 о 00:00)