13.5 Чоботар. Замовлення

6 місяців по тому.

Високий юнак босоніж сидів в позі лотоса просто на тротуарі між ювелірними крамницями. В його руках виблискувала велика голка по роззявленому чоботу, а сам він з головою занурився в роботу. Тільки уважний відвідувач кав'ярні навпроти міг вгледіти, як хлопчина наставляє вухо то на одну, то на іншу сторону вулиці, та дякуючи Праматері, зараз там таких не було.

- ...А ви чули, що сьогодні має відбутися страта того злидня, що в минулому місяці обікрав Кантра? Він мабуть так і не признався куди сховав золото... - Високородна дівиця пройшла повз, тримаючи під лікоть старого лорда.

- ...Я сьогодні бачила у тітоньки Мол нові окуляри. Та вона відмовляється навідріз їх одягати... - Це мале дитя тримало за руку жінку на тротуарі через вулицю.

- ...Але я можу поклястися! То був не я!.. - За зрілим чоловіком ув'язався молодший і щось безрезультатно намагався йому доказати.

-...Леді, я готовий просити вашої руки... - Цього парубка взагалі не хотілося чути. Його високий, писклявий тембр тільки головний біль викликав.

-...Ми ж домовлялися про завтра. - О, знайомий тембр. Вже якось доводилося його чути. Розмова була тиха, але магічний слух у хлопця був відмінний.

- За мною стежать. Тож, коли зміг, брате. Я й сьогодні ледве втік. - Відповідь одного зі співрозмовників зацікавила, тож вухо чоботар не відвів, навіть брови зійшлися до перенісся від уважності. Розмова двох чоловіків долинала десь не надто далеко, можливо навіть за крамницями по той бік вулиці.

- ...Якщо вони вийдуть ще й на наших... - Шепіт. - Я не хочу навіть думати про наслідки. Нам потрібно зачаїтися хоча б на місяць, два.

- У чому вони тебе підозрюють?..

- Не знаю поки. Але, думаю, вони здогадуються у моїй зраді.

- Ти маєш зникнути з їх поля зору брате. Вибач, та я не можу втратити ще й тебе.

- Ні. Я дав обіцянку Нейрі. Я з нею до кінця. Нам потрібен лише помічник.

- Але я не знаю де його шукати!

- Я спробую ще раз. - Відгукнувся другий співрозмовник після недовгої паузи.

- Ні! - Стислий шепіт. - Вас можуть впіймати! Тим паче, що ти сам казав: за тобою стежать.

- Їй геть погано. Їм обом просто необхідна допомога...

Дослухати не дав черевик, всунутий прямо між ніг. Юнак невдоволено підвів очі. На нього, з висоти свого зросту, дивився Валко, з неприхованою цікавістю розглядаючи майстерно зашитий чобіт, що стояв поруч.

Хлопчина підібрав ганчірку і прийнявся терти і без того до блиску начищене взуття.

- Що слухаємо на цей раз? Є щось і для моїх вух?

- Тітка Мол не носить свої окуляри. - Коротко відповів хлопчина не підводячи погляду.

- Хм... Мабуть тому, що вони їй не потрібні... - Брови ювеліра в мить зміряли висоту лоба.

- Вам потрібно замінити підошву. Скоро протреться. - Сумбурно змінив напрям розмови чоботяр.

- Ти мені потрібен в крамниці, Сабіре.- Хлопцю дістався осудливий погляд і друга ступня.

- Так. Вже йду.

Майже відразу, як ювелір сховався в дверях своєї лавки, хлопчина неохоче підвівся. Підслухана розмова вже завершилася і він знову не чув її кінця. Кортіло знати хто вони, ці чоловіки, які їх діяння, хто така Нейра і та, чи той, заради кого цей відважний готовий ризикувати? Знати б все... Та Валко, як і в минулий раз все обірвав своєю скромною появою. В нього, мабуть, дар являтися коли не запрошують.

День добігав кінця. Власник крамниці давши останні розпорядження, вже хотів кудись бігти, та чомусь затримався біля виходу, кинувши пильний погляд на Сабіра. Останніми днями вони майже не розмовляли. Валко часто зникав, залишаючи всю ювелірну роботу на хлопчину, а той зайнятий своїми думками безвідмовно брався за кожну справу. От і зараз майстер вже мав би вийти в світ, та натомість пильно дивися на свого протеже.

- Сабіре?

- Ммм?..- Не підвів голови підмайстер.

- Якщо стомився, можеш відкласти всі замовлення. Я завтра буду тут і допоможу тобі. - Йому чогось здалося, що саме цього юнаку не вистачає.

- Умгу. - Почув у відповідь не зовсім те, що очікував почути.

- Умгу. - Повторив слідом собі під ніс і нерішуче ступив у густі сутінки... - Тобі вітання від Шейни. Вона просила тебе бути обачним. Зараз... не спокійно.

-Я тут вже понад пів року. Тут завжди неспокійно. Майстре.

Валко поспішив. А Сабір залишився доробляти не свою справу.

Ранок прийшов зненацька - саме тоді, коли юнак повернув голову до вікна, аби відновити зір після деталізованої клопіткої праці з підвіскою, - це було одне з найважчих замовлень. Помітивши різкі зміни кольору в сірому небі, припав до шибки, вдивляючись в обриси неба між дахів будинків ліворуч, туди, де виднілася вежа східної частини палацу. Скориставшись своїм чуттям, він вловив імпульси темної магії в повітрі, що розліталася вулицями Даргена.

"Це не блискавка... Це магія... І вже скоро світатиме... А в когось явно безсоння..."

Хотілося прокласти шлях на той бік неосяжних хоромів, та незнання тієї місцини стримувало від подібних вчинків, тож довелося повернутися до своїх камінців аби зайняти руки ділом. Спати все одно не хотілося, думки заважали.

"Висновки мого перебування в столиці: в нижньому місті знову зріє бунт; простий народ вимагає зниження цін і послаблень налогів. Базар повний провіанту, та гроші є лише в місцевої знаті. Маги ховаються аби вберегти силу. Підпільники готують заколот, а дехто з відданих імперії - зраду. Імператор за, майже дев'ять місяців, мого перебування в Даргені лише один єдиний раз відвідував храм Далі, та й то пробув там не довше п'яти хвилин... З'явилася невідома Нейра і ще двоє невідомих чоловіків що називають один одного братами... Якась хвора... А що, якщо ця хвора - один із тих важливих зрадників кого тримають у найглибшій темниці під стінами палацу?.. Мені необхідно попасти в палац. Крапка." - Він щойно вставив двадцять п'ятий крихітний хризоліт у огранку смарагда. Можливо ця підвіска і має сподобатися тій, кому вона призначена, та юному виконавцю поєднання камінців не подобалося з самого початку. Витерши спітніле чоло, Сабір попрямував у невеличку лазню, в задньому дворі крамнички.