...

Гніздо Ергелів

За 2 дня до останніх подій.

 Шовк сукні шелестів від швидкої ходи Наступниці, а зосереджене обличчя її виказувало гнів і розчарування.

Двері в покої старого Алекса Ернса відчинилися магічно, одним лише поглядом магині.

-Анно? - Аріан, який стояв поряд зі своїм батьком, ступив крок до неї  на зустріч.

-Досить, Аріане! - Відмахнулася від того жінка. Вона не збавляючи ходу прямувала до ліжка хворого старого дракона, що на разі перебував у людському тілі. - Так, він - мій внук! Але Ваш правнук! Так, він - маг! Але він ще дитя!!! - Гримів її голос, поки пальці рук стискалися в кулаки. 

 - Анно!? - Аріан явно не розумів, що відбувається. Та вона його зупинила владним рухом руки.

- Я не прийшла просити милостиню! Та мовчати й залишатися осторонь вашої байдужості до сина Джерела в першу чергу..! Мого прямого нащадка!, - я більше не стану! Ви зобовязані надати йому захист належний його чину й рангу! Або ж я особисто стану його охоронцем, чого ви, всі, так боїтеся...

-Аріане, кхм... - Давкий кашель старого її голосні вимоги майже спинили. Але не лють, яка бриніла в кожному слові Саян, здіймаючи високо груди. - ...Скажи цій жінці, що вриватися в покої імператора всіх Амбрі не сміє навіть сама смерть, без запрошення.

-Батьку, я...

Але мову молодшого Ернса перебила палка відповідь Анни до Алекса.

-Послухайте, шановний всіма амбрі! Те, що дитя досі залишається живим, не робить його безсмертним! Як і те, що він вміє дещо прорахувати свої кроки та переміщення, використовуючи при цьому свій мізер знань та навичок у простому передбаченні подій на недалеке майбутнє!..

Тиша запала вязка, але не довга. Хворий переший порушив напругу, що зависла в повітрі покоїв, тихим але надто твердим голосом.

-Скажи їй, Аріане, що, якщо у її, як вона думає, прямого нащадка такий самий запальний характер як у самої, то Гніздо буде виявлено Нечистю вже після першої їх сутички! ...Акхи, акхи... 

Анна зірвалася з місця. Ноги, мовби самі, понесли її ближче до ліжка старого, ніж було допустимо. Карбуючи кожне наступне своє слово, вона хотіла лише правди, не визнання її рангу.

-Тоді, можливо ви зараз скажете своєму синові ще й чому тримаєте його сина в сховку, до того ж, в невіданні стану імперії й до тепер?

Від її очей не сховалося те, як сіпнувся мускул на обличчі Аріана. Він, здавалося завмер, перетворившись в увагу.

-Якби я раніше свого дізнався, що вони злилися не тільки тілом, а й магією, я б не допустив цієї вистави зара...

 - А що б ви зробили? - Вона наклонилась до самого його обличчя. Та вже було запізно: очі - скляні, а вії - навіть не тріпотіли...  Чекати від нього відповідей більше не доведеться. Дракон Алекса вже давно помер, і лише щойно забрав із собою душу людської іпостасі...

Гнів в моменті розвіявся з голови Наступниці, на зміну йому прийшло розуміння, яке й було до сьогодні, до останнього його розпорядження драконам залишити континент. Знемога безсиллям опустилася їй руки, але Саян поклала долоню на його чоло, закривши небіжчику повіки.

-Пробач мені... Аріане. Він помер.

-Звідки ти дізналася про Рейна? - Голос безбарвний, хоч сам екс-імператор намагався тримати осанку.

Погляди Наступниці і Аріана були спрямоні вдаль безмежної блакиті, хоч слова залишалися поруч. Обоє стояли на балконі башти - бібліотеки, де зберігалися безцінні древні фоліанти. 

-Я випадково. Підслухала наказ охороняти.

-Хто є його охоронцем?

-Не знаю. Ціль охоронця не випустити. Імя - не було вимовлене вслух. То була одна фраза.

-Анно... Я правильно тебе розумію: ти знала про нащадка і мовчала? І тому ти більше перебувала на суші, ніж тут?

 -Так. Але... лише до сьогодні. Він... - В голові крутнулася думка, чи варто казати що хлопчик її Наступник, а не продовження своєї матері. - Я до останнього сумнівала чий він син. Його виховували, як рідного, та зараз він знаходиться в найбільшій небезпеці. 

-Забрати його сюди мені не дадуть. Амбрі повстануть.

-Не потрібно його забирати. Дозволь лише бути його тінню всюди! - Її рука метнулась до чоловічого плеча. Та той ніби нічого не відчув. Біль втрати батька тільки посилюав свою дію і дракон його рвався ввись, віддати всю гіркість внутрішнього стану в небо.

-Я ще не перейняв статус верховного клану свого... - Він глибоко перевів подих, глухо продовживши. - Але ти можеш скористатися правом, даним тобі при народженні - корити підданих. 

Аріан скосив погляд на жінку. Вперше. За цю розмову.

-Дякую. - Прошелестіла тихіше його. Затримала погляд, на мить звичного, у його зіницях. Але читати не стала. Зараз їй, достатньо було слів. І пішла. Дверима. Більше, не повернувши зору.

"Анно! - Гукнув її ментально. І коли та зупинилася в дверях, попрохав: - Не підставляйся."