13.4

- Сабіре, відчини, будь-ласка!.. - почувся тихий жіночий голос. Юнак сонно потер очі й прислухався, не поспішаючи цього робити. - Я присягаюся своїм життям, що не заподію тобі шкоди!

Вона звідкись знала, що ночує саме він, хоч вікна були закриті щільною тканиною, а єдина тліюча свічка стояла поодаль від вікна.

Швидко прикинувши, що буде в обох випадках, хлопець несміливо підійшов до дверей.

- Валко прийде через кілька хвилин. Він заборонив мені відчиняти після одинадцятої. - Кілька хвилинне мовчання змінилося раптовим далеким зойком, а слідом і криком.

- Сабіре, благаю допоможи! - Наляканий голос жінки майже шипів у замкову щілину.

Він рвучко шшарпнувна себе двері і на нього ввалилася невисока, в темному плащі, постать.

Двері вмить зачинилися від чого утворився легкий протяг, а свічка закоптила.

- Сссс... - Почув незвичне вуху сипіння Сабір і приготував вогняну кулю для гості. - Ззабери. - Вона жахнулася, враз затуливши долонями обличчя, й відвернулася. Та хлопець встиг угледіти шрам на її обличчі.

Він миттю сховав магію, вже знаючи що перед ним відьма - мати Лютера. Аби не втратити пильність, переключився на магічний зір - тепер перед собою бачив не лише жінку, а й змію чорного кольору.

"Аспідова."- Мимоволі подумки озвучив юнак.

- Ні. Мій рід Шельмів. - Відповіла вголос його думкам, жінка. - Аспіди в нашому клані, але не родичі. Я - Шейна...

- Я знаю хто ви. Можете не ховати ваше обличчя, шрам мене не злякає.

- Ти добрий хлопчик, однак дуже довірливий. - Якось сумно мовила вона повертаючись до нього обличчям, але поправляючи тонку шаль, під якою ховала частину лиця.

- Що вам від мене потрібно? - Запитав тихо але твердо, дивлячись з-під хмурих світлих брів.

Вона підняла палець в повітрі, умовно закликаючи до тиші. Здавалося, з цією жінкою і небезпека зайшла всередину. Напруга повітря хвилювала.

- Лютера забрали на допит. Валко і троє його приплічників хочуть атакувати місцеву в'язницю, що знаходиться за казармою. Вони можуть загинути всі, разом з Лютером, а можуть уникнути цього, якщо я доберуся всередину раніше їх нападу... - Вона на мить зупинилася й подивилася в самі зіниці дитини. Той мовчки з нерозумінням але пильно дивися на неї, намагаючись вловити суть її прохання. - Я знаю хто ти, Сабіре. Вони не знають, а я знаю, бо Фіра була моєю сестрою. Рідною.

- Вона була Відьма.

- Так. В сім'ї не всі діти можуть успадкувати силу перевертня, але ніхто не може залишитися без магії. Ти бачиш моє друге обличчя і я цьому рада... Мені потрібно принести тобі клятву вірності. Клятва у образі саме плазунки, дає гарантії моєї вірності тому, хто в мене прийме її. В разі, якщо мене впіймають, вони не зможуть отримати від мене жодної інформації. Моя друга сутність не дасть зрадити господаря, буде мовчати навіть якщо мене різатимуть живцем.

- Ви відважна, Шейно із роду Шельма.

- Так зробила б кожна любляча мати на моєму місці. 

- Але Лютер не ваш син!?

- Ні, мій хлопчику. Він - син твоєї названої матері, доньки Фіри. Я не знаю всієї правди, та він для мене є світом і волею. А ще ти - син енергії Справедливості. Я дякую Долі за те, що колись дала мені можливість тримати на руках новонародженого сина Джерела, а зараз ще й принести йому вічну клятву вірності. - Її очі шукали підтримки в його очах. Руки тряслися, а слова злітали з тремтячих вуст полохливо швидко й ледь чутно, проте впевнено.

Щось відбувалося. Сабір чітко відчув зміни, які рухали цей світ не в користь Горісу. Нев користь темряві. І ці зміни були не тільки тут, всередині, а й зараз, в цю саму мить, на вулиці. Ніби невідома сила намагалася вхопити ланцюг зла, що вислизав з її хтивих лап.

Розбиратися, підслуховувати, явно не було часу. Діяти потрібно було вже!

На переніссі хлопця прорізалася крива зморшка. Вперше. Але видимо чітко.

Він хитнув головою і Шейна встала на коліна, а в наступну секунду перед його очей витягнулася її змія. Хлопчина інстинктивно ступив крок назад, але не відвів погляду. До його свідомості виразно почали долітати слова, що одного разу він вже чув від Вовка - Ґарта із роду Асланд. А після, вона різко кинулась до його руки, мазьнувши кінчиком свого роздвоєного язика тильну сторону долоні. То був цілунок. Останній жест її присяги.

Перетворення в жінку відбулося так само різко, й вона майже вибігла з крамниці, тінню, слідом за патрульними, що розчинялися в густій темряві ночі, розглядаючись і зазираючи у вікна будинків обабіч дороги...

"Когось шукають."  - Зробив висновки Сабір, проводжаючи Шейну поглядом.

Він хотів би розпитати її про свою справжню матір, почути історію новими вустами, пізнати її іншими очима, однак... Шейна має врятувати сина, який ризикував собою за для якоїсь невідомої мети.

Сабір зволікав лише мить, перебуваючи у неглибоких роздумах біля вікна, а потім кинувся до дверей, привідкрив їх і... завмер. Так і не насмілившись залишити будівлю...