13.3 Не випадкова зустріч

-Як ви вже зрозуміли, сьогодні стався неприємний випадок з Сабіром біля лавки Брелла.- Відразу почав Валко тихим, майже змовницьким голосом, навмисне уникаючи зорового контакту з тим, про кого говорив. - Я хочу зауважити: оскільки магія в нашому світі найцінніший скарб, то будьте певні, що той старий політик не єдиний серед жителів столиці хто прагне збагатитися чужим даром. Пам'ятайте, що магічна сила - це життя кожного з нас. Тож надалі попрошу вас бути більш обачнішими, навіть у себе вдома... Лютере, ти можеш бути вільний на сьогодні. Я дякую тобі за оперативність. Сабіре, тебе чекають важливіші справи аніж вештання вулицями міста. До того ж, тут ти в безпеці. Поки не користуєшся магією.

- Хто ви? - Сабір з-під лоба відсторонено дивився, як чоловік потирав своє, видимо стомлене, обличчя руками, ховаючи очі від чіпкого погляду юного, майбутнього побітника. Хоч він і був господарем лавки, все ж не вважав себе господарем живих душ, хай навіть найманців.

Валко закашлявся, імітуючи простуду і хотів попросту зникнути з очей хлопця, та совість явно перемогла.

- Сьогодні ночуватимеш тут. Повечеряємо разом, я все розповім. - "Тепер вже точно не вдаватимеш безмагічного лінюха."- Подумав про себе чоловік і ступив у підсобне приміщення...

До кінця робочого дня Сабір нишком від Валко приборкував свої нові здібності: магія Далі так і норовила вийти в світ - долоні ставали гарячі від приливу полум'я, від цього сильно пітніли, а всередині, десь під лопатками, то і діло кололи тисячі голок, від чого дихання ставало холодним і віхолоподібним - легкий видих й змітало всі папери зі столу. Хлопцю доводилося працювати затамовуючи подих. До всього цього, в голові його металися сумні думки, які спонукали до рішучих конкретних дій, від чого злість на себе змінювалася обуренням і навпаки. Як, власне й погода за вікном - то хмари, то дощ, то вітер. На кінець робочого дня погода нарешті нормалізувалася. Та й настрій у Наступника теж.

- Сабіре, відклади папери на вікно і зачиняй вже двері. - Валко увійшов тихо, не привертаючи до себе уваги. Мова його була розмірена, спокійна. Ніби ніякої небезпеки й поруч не було. В руках тримав об'ємний клунок.

Юнак підкорився без слів.

Вже через кілька хвилин на столі стояло глибока таріль у якій парував великий шмат м'яса з фасолею у густій томатній юшці. Поруч, просто на стільницю, був виставлений печений солодкий корінь та зелена цибуля. Від смачного аромату паморочилася голова, а в животі, ніби квакали голодні жаби.

- Сідай. Вже майже одинадцята вечора. Тобі потрібно поїсти, набратися сил, а то вже й щити тримати не в силах. - З-під лоба глянув чоловік і взяв з тумби серванту фарфорову ємкість, більше схожу на широку чашку аніж на миску.

Перші хвилини вечірньої трапези проходили в тиші. Вечеря була надто смачна, а псувати апетит неприємними розмовами обом не хотілося. Витерши рот тильною стороною долоні, Сабір перший порушив тишу, звівши брови на переніссі, додаючи собі суворого вигляду.

- Хто ви? Чого мене оберігаєте?

- Мене всі звуть Валко... та справжнє моє ім'я тобі нічого не скаже... Я і не думав зустріти тут юного мага, та бачу що ти, хлопче, не промах... - Тепер господар вивчав обличчя свого підмайстра, в чиїх очах цікавості не було, лише насторога.

- Ви не відповіли на моє друге запитання. - Вперто нагадав йому юнак.

- Хм... - Всміхнувся кутиком губи Валко. - Я не міг вчинити інакше. Від сьогодні ти мій робітник і я вважаю за доцільне піклуватися про тебе.

- Навіть ціною майна і положенням серед знаті? - Господар, оцінивши кмітливі домисли, глухо гмикнув і слідом відповів, схристивши руки на грудях.

- Положення серед знаті мене зараз найменше турбує, хлопче. Я - ювелір. Якщо комусь не подобаються мої роботи, а таких в місті повір, не багато, то вони підуть до моїх конкурентів, моя ж репутація від цього не впаде. А от якщо з моїм помічником щось станеться, на кшталт сьогоднішнього випадку, то мене обходитимуть стороною, знаючи що я неспроможний стати на захист навіть дитині... - Тепер його очі випромінювали цікавість дивлячись в самі зіниці Сабіру.

Чоловік явно щось роздумував, бо рука потяглася до обличчя, потираючи долонями чоло. - Тепер ти, Сабіре. Скажи мені хто ти насправді? І чого прийшов у місто? Тільки без брехні, хлопче. Я маю здатність читати думки, щоб ти знав. - Він знову всміхнувся й відкинувся на спинку стільця.

Сабір пильно глянув на чоловіка. Перед очима раптом помутніло, але не від втрати сил, чи чийогось магічного втручання в свідомість, це було інше. Аби не видати себе, він не відвів погляд і через мить зір сфокусувався, от тільки хлопець зараз бачив перед собою не лише чоловіка, а й його другу іпостась - на нього дивилися Вовчі очі. Очевидно звір відчув внутрішні зміни в малого, бо його пасть привідкрилася і Валко оголив гострі клики, ніби як в попередженні.

- Ти вирішив позмагатися зі мною? - Стримав своє перевтілення господар лавки, ухватившись однією рукою за стіл, а іншою за скроню, й, прикривши повіки, глибоко вдихнув. Було помітно, як йому важко дається втримати свого чотирилапого.

- Я лише перевірив ваші погрози зчитування думок. - Огризнувся Сабір й переможно, по дорослому відкинувся на спинку стільця сам, тримаючи фокус уваги на руках перевертня, адже магія з очей не потече, у випадку його нападу.

- Хто ти, Сабіре?- Вже з неприкритим занепокоєнням але все ж стримано запитав той, все ще втихомируючи свого звіра.

- Син Відьми. - Випалив юнак не роздумуючи.

- Син Відьми тебе спас від Відьмака, хлопче, натравивши на нього патруль. І звати його Лютер. А чи звати тебе тим іменем яким ти мені назвався... Якщо вже маєш силу вітру, що вилітає з твого роту швидше аніж стихія у дворі, то ти явно не Відьмин син. Якщо так легко можеш викликати наймогутнішого звіра після Драконів, то, можливо, ти син тієї, котру давно ніхто не бачив і не чув?.. - Погляд Валка був настільки проникливо сильний, що юний маг помітно розхвилювався. Та чоловіку цього було замало, він розумів, що хлопець швидше за все, просто так свою таємницю не відкриє. Як і силу не покаже. Тому він натиснув на найболючіше. - Що, якщо я завтра здам тебе імператору Янусу, як пропавшого безвісти сина Джерела?