13.2

Ніч промайнула в роздумах і спостеріганні. Саме вночі можна було чути. Недалеко, правда, але слух зараз для Сабіра був як очі. Та ніякої небезпеки для себе чи околиці хлопчина не почув. Спати ліг просто на траві, за останнім будинком глухої вулиці, від муру подалі...

Ранок розпочався в лавці звично для її господаря, але не для Сабіра. Аби втертися в довіру, хлопчина вдавав цікавість і безмагічність. Вивчав клієнтуру і їх улюблене каміння, далі Валко познайомив хлопця з кристалами і розповів про їх властивості. Все це забрало не багато але й не мало часу - до обіду справилися. По обіді Сабіра відпустили пройтися місцевими вулицями з певною метою - роздивитися крамниці їх конкурентів.

Юнак дійшов до булочної. Голодний шлунок нагадав йому про себе і хлопчина подумав що таки варто підкріпитися. Підійшовши ближче до відкритого прилавку задивився на вартість. В кармані був лише мідяк але на пиріжок з капустою вистачало.

Раптом в його голові запаморочилося, і один із захистів посунувся під тиском невідомої сили, даючи доступ зловмиснику до магії власника. Сабір похитнувся і краєм ока зловив на собі погляд одного із прохожих - ним виявився високий старий. Останній дивився на хлопця поглядом голодного звіра.

З усіх сил намагаючись втримати щит, хлопчина посунувся вперед тілом, ледь не впавши долілиць. Вчасно схопився за стільницю підвіконня булочної. На чолі проступили краплі поту, а губи стислися у тонку смужку від важкості власної сили. Остання норовила вийти з молодого тіла.

Цей поєдинок тривав недовго, але точнот був би не в користь юнака. Дід відпустив свою хватку не менш раптово, як скоїв енергетичний напад. Проте хлопець вловив, боязкість в очах старого за мить, як той опустив повіки, ховаючи свою темряву за скляними зіницями. В ту саму секунду до дідугана підійшов патрульний вояка і наказав йому йти за ним, на що старий поспіхом дістав якийсь листок паперу з-за пазухи і почав тицяти в нього пальцем, вигукуючи про свою недоторканність.

Опанувавши себе цілковито, Сабір оглянувся по сторонах аби впевнитися що цього ніхто з посторонніх не помітив. Та зась. Позаду нього в кілька десятків кроків стояв Валко і неприкритим осудом дивився в його сторону. По праву ж руку, через перехрестя, було ще двоє чоловіків, котрі робили вигляд простого спілкування почергово зиркаючи в сторону хлопця.

Глибоко всередині, невидимою голкою кольнув страх. Паніка надавила важкою брилою. Сабір крутнувся на п'ятках, й швидкою ходою направився до виходу з міста. Зараз особливо було вкрай небезпечно користуватися порталами, як і магією вцілому.

Два марша міжвуличних східців і ось він уже на паралельній дорозі. Тут більш гамірно, адже недалеко розташовувався просто неба базар. Намагаючись прошмигнути поміж людей і загубитися в натовпі, він, не дивлячись в людські обличчя, стукнувся плечем об когось із перехожих, ледь не збивши того з ніг.

-Перепрошую. - Кинув словом, повернувши голову до того і... остовпів.

Чорнявий хлопчина, той самий з котрим вони зіткнулися вчора був поруч. Погляд його спрямований точно на Сабіра, від чого по спині у другого пройшов холодок.

Контакт. Очі в очі. Митью не обійшлося і Сабіру довелося опустити ментальний захист.

"Йди за мною. Будь на безпечній відстані. Ми на твоїй стороні."- Пролунав ще дитячий голос голові юнака. І, не уповільнюючи ходу, чорнявий хлопчина направився за ріг одного з будинку, крадькома скосивши погляд на юного потайливого мага.

Сумніву більше не виникало: його викрили. Незаперечним був і той факт, що його тут чекали. От тільки хто випередив його присутність у столиці?..

Всередині хлопця зародилася надія, що всі причетні до цього дійсно на його стороні. У всякому разі він хотів у це вірити.

Через кілька сотень кроків чорнявий знову звернув з вузької вулиці на широку центральну площу. Тут було вміру людно - здебільшого прогулювалися заможні пари, заглядаючи у кав'ярні та ресторації. Пройшовши повз фонтан на центральній вулиці, чорнявий всівся на лавку, зав'язавши шнурок на зношеному черевику, й знову крадькома глянув в сторону Сабіра. Пересвідчившись що той йде слідом, підвівся й пішов у одну з кав'ярень, а звідти буквально через секунду вийшов з невеличким пакунком і направився вниз по алеї. 

Юного гостя столиці це почало дратувати й він пришвидшив хід. Як тільки відстань між ними скоротилася вдвічі, чорнявий знову зник за дверима крамниці. Сабір уповільнився, але було запізно: перед ним стояв Валко, тримаючи рукою відчинені двері у свою лавку і суворим поглядом дивився йому у вічі. Хлопець набрав у груди повітря. Тікати було нікуди, його заманили в пастку...