13.1 У планах помста!

ЛЮТЕР

Портал перекинув Сабіра в лісову смугу, що огороджувала собою величний Дарген. Конкретно спланованих дій, щодо перебування в столиці, хлопчина не мав. Проте він знав, що магія завжди з ним і за нагайної потреби він нею скористається.

Слух нагострив одразу, але в мить і перемкнувся на звичайний людський.

 Трохи помізкувавши осторонь шляху, все ж таки пішов вздовж нього, аби вчасно сховатися у разі небезпеки.

Сонце тут було на найвищій зенітній точці і пекло нещадно, аж піт стікав по спині. Літо не скрізь таке спекотне, на відміну від південної частини материка, та тут, майже на середині континенту, воно чомусь було саме таким. Свою теплу хутряну куртку він залишив в домі Еля, знаючи, що тут вона йому не пригодиться, а дивувати місцевий народ все одно, що кричати на всю центральну площу "Я мандрівник, арештуйте мене!". Ще невідомо як вбраний столичний люд, щоб прикидатися місцевим.

Над Даргеном не було жодного магічного захисту, як розповідала колись Фіра. Це не насторожувало, проте не надало бажання йти через головні ворота. Сабір пішов в обхід.

"Можливо там менше вартових або ж вони не так чіплятимуться до появи безхатченка." - З такими думками він в один стрибок перетнув зелену межу, що відділяла територію столиці від дикого степу... - “Яка безпечність, прибрати магію там, де вона найбільш доречна!”

Вийшовши з непримітної стежини на одну з вулиць верхнього міста Сабір направився до першої ліпшої ювелірки. Магію вирішив не використовувати взагалі. Запитавши у власника роботу для себе, отримав першу відмову, тож поплентався вулицею далі, не минаючи дорогих ювелірних майстерень.

Несподівано для нього самого, один із місцевих торговців таки прийняв його в свою лавку підмайстром, навіть не розпитавши хто він і звідки буде. Сабір радів подумки, адже ця крамничка була найпримітніша з-поміж інших ювелірок. Її світло-срібний фасад прикрашав об'ємний розпис із самоцвітів на передній стіні, там же красувалася й назва лавки: "У Валко".

- Ти мені вселяєш надію на щасливе майбутнє, хлопче. Чекатиму тебе завтра о шостій ранку тут в лавці. - Саме такими були слова не старого, але вже і не молодого чоловіка. Зрідка посріблена густа шевелюра зачесана назад, рівний ніс, світло-сірі очі з проникливим поглядом та широкі міцні скули виділяли його серед інших власників крамниць. А ще від нього гарно пахло і він був ввічливий, що ставило його на щабель вище всіх своїх конкурентів, у яких хлопець вже побував.

Вийшовши з ювелірки, Сабір направився через вулицю на протилежну сторону. Аби скоротити час, він вирішив прогулятися всіма дорогами Даргена, розглядаючи околиці, будівлі, пам'ятні споруди наймогутніших істот планети, будинки простих жителів та найрізноманітніші товари всіх навколишніх крамничок. Так він спускався до нижнього міста, що розташовувалося за високопарканною огорожею.

Пройшовши повз хлібну лавку, вловив солодкий аромат випічки й шлунок вмить дав про себе знати. Сабір зупинився всього на мить, аби розглянути апетитну здобу. Та раптом на очі потрапила невисока постать чорнявого юнака, Той йшов навпроти. Свідомість враз почала перебирати в спогадах образи, підсуваючи різні картинки з життя, та хлопчина зупинився лише на одній з них: це був той самий юнак, в будинку котрого він вперше прокинувся без баби Фіри. Той чорнявий хлопчик, матір котрого знищили збирачі данини, а батька відправили в інший світ одним ударом батога... Тоді Сабір втікав, залишивши малого над тілом мами, але... Хто тоді ця жінка, що йшла під руку з ним? Вона ж... копія тієї матері - та ж шкутильгаюча хода, така ж довга коса і те обличчя з, хіба що дещо зміненим, шрамом. Або ж підфарбованим? Сабір переключився на магічний зір аби роздивитися її щільніше - шрам на обличчі жінки і справді подовжився, але фарбований він не був, це була справжня запечена шкіра що відрізнялася легким почервонінням. Перевівши погляд на її супутника, юнак глибоко вдихнув - обличчя того було спокійне, кам’яне, тільки темні очі блистіли, як вуглинки, стріляючи на всі сторони.

Їх погляди схрестилися лише коли вони порівнялися. Сабір не зміг відвести свій зір, а той не зміг проігнорувати відверте зацікавлення своєю персоною. В очах обох буда насторога: плечі – припіднялися від напруги, скули загострилися, губи тісно стислися у тонкі смужки. Лише жінка робила вигляд, що не бачить їхньої ворожості, неспішно й впевнено крокуючи вздовж бруківки...