12.4

НЕУР. Сліпа.

Портал був прокладений навмання, тож Сабір вийшов на околиці незнайомого містечка, де одразу звернув увагу на гамір хлопчаків обабіч вузького провулку. Їх одяг був добре зношеним, але не дирявим і без заплаток. 

"Можливо вдасться притертись до когось з них в друзі і повечеряти хоча б гарячою юшкою?" - Майнула думка. Так воно й було. Юрба швидко порозходилася по домівках, як тільки почало сутеніти, і лише один хлопець виявив бажання запросити до свого дому юного мандрівника.

- Батько буде радий гостю. В містечко не часто й купці заїжджають, а тут мандрівник... - Сказав підморгуючи Льер, коли вони пішли через місто на його другий кінець.

Льеру було п'ятнадцять, майже на рік старший Сабіра, хоч зріст значно нижчий. Чорняве волосся та щирі сірі оченята, по дитячому наївні, то і діло зиркали на нового знайомого. Губи постійно були розтягнуті в радісну усмішку, кирпатий носик раз по раз втягував вечірнє прохолодне повітря.

- Батько? А мати в тебе є? - Сабір зацікавлено кинув погляд на нового знайомого.

- Мати є... - Якось сумно відповів той і навіть скривився. - Але вона німа.

Співчутливо глянувши на нового друга, Сабір підбадьорливо мовив:

- А давай зробимо їй приємно? Я бачив он там польові квіти. - Він тицьнув пальцем в дику місцевість, що розтяглася безкраєм полем за останнім будинком недовгої вулиці. - Наввипередки? - І, не чекаючи відповіді, побіг в кінець бруківки, а там чкурнув за будівлю, сполошивши ворона, що клював якусь гниль в траві.

Вже за лічені хвилини в руках Льера був величезний букет різнотрав'я.

- А чи далеко знаходиться твій будинок, Льере? - Аби не вдаватися в свої сумні думки, запитав у гостинного друга.

- Біля моря. Он там... - Махнув той навмання собі за спину, заклопотаний зв'язуванням букета травинкою.

- Біля моря? - Перепитав Сабір здивовано кинувши погляд в напрямку куди вказав хлопчина, його вухо тут же вловило тихий шелест води, а ніс підказав чим пахне повітря. Льер тим часом розповідав про дім, зовсім не звертаючи уваги на те, що його вже не чують.

"То ось, що мене до себе покликало – вода..."

З пагорба до будинку вели, гарно вмощені, дерев'яні східці. В будинку пахло печеним хлібом і смаженою рибою - в животі обох голосно загуркотіло.

-Зголоднів? Ти хоч щось путнє їсиш, мандруючи просторами занепалої імперії? - Піддів юний господар.

- Окрім того, що сам вполюю, нічого більше. - Сором'язливо відповів гість.

- Цікаво мені, як тебе ще не впіймали? Адже воїни міських громад контролюють під'їздні дороги до міст. Чи ти минаєш шляхи?

- Я ходжу навмання. - Відповів півправдою Сабір, знімаючи з себе верхній одяг. Темно-зелена куртка із хутряним каптуром недбало повисла на деревній імітації оленячого рогу. - А для чого дороги контролювати? - Запитав згодом, вдаючи природню цікавість. 

- Указ від самого Януса. Ловлять грабіжників і втікачів! А насправді ухилянтів від служби. Магів, одним словом. - Обоє хлопчаків всілися за довгий стіл один навпроти одного. Сабір з цікавістю розглядав дерев'яний будинок з високою стелею, а Льер розглядав свого гостя.

Через хвилину у будинок зайшов батько Льера, а ще через кілька хвилин увійшла і матір. Обоє прискіпливо, як здалося Сабіру, оглянули його.

- Вітаю у нашому домі, юний друже. - Вдаючи радість мовив чоловік, віком, мабуть, за сорок. Жінка виглядала молодшою за нього, але дивилася так, ніби вперше бачила людину. Вона дійсно не розмовляла, та чула все, бо погляд її метався по черзі на всіх хто говорив.

Стіл, що стояв у вітальні - першій кімнаті просторого будинку - господиня відразу почала накривати вечерею: та ж смажена риба, ще теплий хліб, салат з капусти, яблучний сидр, та десяток качанів гарячої вареної кукурудзи.

- Пригощайтеся. Сьогодні був гарний улов, завтра зможемо ще й продати. - Сказав, нащось, господар дому і перший потягнувся за шматком риби, та лише поклав його собі в тарілку, їсти не став. Він все ще вивчав поглядом обличчя юного гістя. Газдиня теж нічого не їла – вона сиділа поруч з чоловіком і лише схвильовано стріляла очима на хлопчаків.

Здавалося, діти їли й весело спілкувалися між собою, не звертаючи ніякої уваги на двох дорослих осіб, та Сабір відчував її стурбованість. Навіть більше - він, як завжди, налаштувався магічно на зчитування інформації з обличчя цих людей, задіявши ще і ментальний слух для підслуховування їх думок.

 В голові господаря метались гадки з приводу походження роду їхнього гостя, а от думок в його дружини, взагалі ніяких. Це хлопця насторожило, бо це означало, що вона магиня. Але небезпеки не відчував, лише його власна насторога витала в повітрі.

Після вечері його провели в невеличку кімнатку і залишили спочивати.

Як тільки Сабіра залишили на самоті, він одразу ж скористався привілегіями. А потім, вкотре переконавшись, що тут таки безпечно, задув свічки і, вкутавшись у халат, влігся на м'яке ліжко. Ковдру можна було й не використовувати, тут було приємно тепло. 

Заплющивши очі, спробував заснути, та сон поступився місцем згадці і сьогодення постало в деталях перед очима. Чомусь, стало соромно перед птахом, якому він наказав не летіти за ним, адже в образі Сови він таки зміг розпізнати перевертня. Його тілом пройшовся легкий озноб, від усвідомлення того, що вона його пряма родичка.

Сабір підняв руку до рівня очей, розглядаючи свою долоню. Він знову відчував всю ту міць, що хвилями плескалася всередині нього ще кілька годин тому, на вершині гори... Знову кінчики пальців почало поколювати, а магія Богині завібрувала у висках, намагаючись хоч якось проявитися назовню. Хлопчина міцно стис кулаки, втихомирюючи її, як раптом двері його кімнати тихенько хтось привідкрив.

- Сабе, ти спиш? - Голос був тихим, але розпізнати, чий він був, було не складно.

Не бажаючи ні з ким розмовляти, вдав глибокий сон. Через мить двері зачинилися, а ще через хвильку почув шелест води з крану за стіною - Льер був у купальні. Аби відігнати всі свої думки і перестати боротися з силою Далі, намагаючись її втримати всередині, Саб переключився на магічний слух - це завжди допомагало у подібних випадках. Розмова двох змусила його прислухатися.