12.1 Сила Всесвіту і прийняття

САБІР

Сабір розплющив очі коли його щоки торкнулося щось холодне і гостре. Його очі округлилися від подиву, що поруч лежала велика хижа птаха. Її пір'я перебирав нещадний вітер, а дзьоб ледь видимо шевелився. Чи то хлопцю зір зраджував?..

Він відсторонився, але все ж знову уважно придивився до лежачого вверх лапами пірнатого - той не дихав. Сабір обережно приклав два пальця до його грудей - стук серця був відсутній хоч сам птах ще не схолов. Хлопця це насторожило - він вперше бачив бездиханну істоту до того ж, мабуть що, перевертня.

Сабір з місця окинув поглядом відкриту місцину, що на кілька миль проглядалася з північно-східної сторони - нікого. За його спиною навряд чи хто міг бути - там прірва. Знявши з себе сукняний шарф, швидкими рухами огорнув пташине тільце, не роздумуючи наставив свою долоню на його грудину й заплющив очі. З долоні полилося густе сонячне сяйво. Від того світла сніг навколо починав танути та пташині це не допомагало. Тоді хлопчина заглянув під кожну пір'їну та окрім малої подряпинки нічого не побачив. Нехотячи все ж переключився на магічний зір. Тепер йому була видна аура пірнатої: це були світлі, прозоро-чисті різнобарвні кольори веселки, що перепліталися між собою міцним плетінням. Таких барви могли бути лише у однієї пташки, та й ту він не бачив, мабуть з пів року.

Витрачати час на милування зникаючої енергії не став. Хлопець хутко обдивився бідолаху й помітив всередині тієї щось, що нагадувало собою тонкі червоні голки. Сабір згадав книгу сера Вілра, яку читав по дорозі сюди у купця. В ній бачив схожі замальовки, от тільки в книзі замість птахи жертвою була дівчина, хоча суті це не міняє. Це отрута Пекелії — змії-вбивці. Вона не зовсім плазунка, точніше - перевертень, ким може виявитися будь-хто, навіть з рідних вкушеного, і при регенерації в людське тіло зовсім не пам'ятатиме про своє замовлення на вбивство. Її тонкі жала, як голки, проникають в сосуди жертви і курсують до самого серця, а там блокують його скорочення. По суті мозок птахи живий, але тіло мертве.

Потрібно було негайно рятувати Сову, та потрібного знаряддя, для операційного втручання, не було. Тоді юнак вийняв свій звичайний похідний ніж. Обдивившись його лезо, скривився - воно було грубе.

Задіювати магію води, якої тут було вдосталь у вигляді снігу – було небезпечно. Праматір одна знає, як далеко його магія пошле свої імпульси...

- Вибач мені, Пірнатко, та коли ти зможеш регенерувати -рана затягнеться. – З цими словами юнак опустив птаха на витоптане своє місце і обережно встромив кінчик ножа в її тільце. Сова навіть не тріпнулася. Прошепотівши тихе замовляння, торкнувся розрізу пальцем і яд відійшов від серця. Вони потяглися до його пальців, як до магії, що була магнітом для них.

Маленьке пташине сердечко сіпнулося і майже застигла кров потекла по її жилах знову. Додавши Сові ще своєї енергії, Сабір вперше відчув втому але й задоволення від свого дару. Вийнявши з карману трохи сонного зілля, дмухнув на птаху.

- Тобі треба поспати. Ти втратила багато сил, Пірнатко.- І, вкутавши її знову у шарф, легенько притис до своїх грудей. Птах виразно вмостив голову.

Через кілька годин пірнатий пацієнт відкрив одне око, зиркаючи ним крізь щілину в сукні', а потім й головою крутнув, привертаючи до себе увагу свого хлопця.

Сабір відчув птаху і вдоволено посміхнувся.

- Ти як там, Пірнатко? Бачу вже краще?.. Хто тебе так?

- У-пугу!- Почув у відповідь, та в голову вже пробрався голос подруги: "Це ти врятував мене?"

- Умгу. - Його очі світилися щастям, а усмішка не сходила з юного обличчя. Вона ж вдячно дивилася на нього помутнілими, від знесилля, очима.

"Де ми?"- Вона зором вивчала високу печеру, в яку вони щойно зайшли.

- Біля Синьої гори. Майже на її вершині. - Його відповідь вразила і Пірнатка видала нервове "Угу". - Все добре. До ранку ти окрепниш і зможеш літати, а зараз... - Він хотів сказати щось типу "ти ще квола й тобі потрібен відпочинок", та розуміння що це не подіє прийшло швидше ніж заготовлена фраза, бо Сова вже вибралася зі згортка. Довелося попросити її, - Побудь біля мене, будь-ласка!

"Чому ти тут, Сабіре?"

- Хочу дещо перевірити... - Хлопчик замовк, роздумуючи чи говорити далі і різко змінив тему. - Я трішки наслідив своєю магією, тому потрібно перечекати якийсь час подалі від сліду. Я випадково наткнувся на цей прихисток.

Сова по пташиному обвела поглядом темний сховок - окрім них тут небуло жодної живої душі... Як і жодних слідів.

"Сабіре, ти обрав не саме безпечне місце для своїх випробувань. Я маю на увазі Синю гору, а не цю печеру, друже."

"Чому?"

"Це не проста гора. Це скеля яка є дверима в інший магічний світ. Світ нечисті."- Її стурбованість таки передалася хлопчику.

Склавши в кучку кілька гіллячок хвої, іскрою від каменю хлопчина розпалив багаття, і підняв до неї оченята.

"Розкажи мені про нечисть." - Швидше з байдужості ніж з цікавості попрохав.

"Ні!.. Спершу ти розповісиш мені, що задумав. Бо найменші магічні коливання на цій вершині можуть вартувати життів у нашому світі."- Її погляд сфокусувався на його обличчі, зіниці птахи на мить видовжилися, а потім знову розширилися, немов вмітили здобич.

- Я не чіпатиму вершину. Ніяких випробувань чи тренувань тут не буде. Я хочу спробувати прийняти силу Всесвіту. - Вони обоє на якийсь час замовкли, вивчаючи одне одного.

"Міжпланетною енергією може заволодіти лише той, хто народжений для неї." - Її слова здалися йому невпевненими, ніби вона сама не вірила в те, що мовила.

- Тільки прямий нащадок Богині Далі може вільно прийняти магічну енергію Всесвітнього простору... Чи не так?

"Саме так, хлопчику мій."- Тепер в її відповіді була примісь страху, хвилювання, він це шкірою відчув.

- Отже, завтра ми це і перевіримо. - Рішуче промовив, підкладаючи у вогонь тонке гілляччя...

Сабір прокинувся разом з першими променями сонця. Визирнувши на зовню переконався, що поруч нікого. Пірнатої подруги теж ніде небуло, отже таки полетіла оглядати білі простори.