8.4

Саме повітря іскрило від пресованої ненависті хутряної до молодої відьми. Напруга хвилювала навіть верхівки дерев.

-Не чіпай її! - Ревом рознеслося в повітрі над лісом. - Вона не заподіє тобі зла!.. - Послідувала наступна його фраза вже більш людським голосом.

Саян вже готова була спостерігати за подіями звисоти, хоч серце калатало з неймовірною швидкістю, а свідомість підкидала картини з різними варіаціями закінчення цієї зустрічі, до того ж, знаючи вовче відношення до відьом.

- Я розумію тебе, та ця жінка суджена мені Долею!- Він не переходив на ментальний зв'язок з Вовчицею, що вже припала на передні лапи.

Анна затамувала подих.

Чоловік в кілька кроків подолав відстань до молодиці й рвучко підняв її руку, ту, що з магічним полум'ям, долонею вверх. На зап'ясті чаклунки кільцем проявлявся браслет істиної пари амбрі.

Вовчиця тихо загарчала, а в Саян здибилося пір'я.

Однак, поки він змагався поглядом зі звіром, молода матір захиталася, втрачаючи рівновагу. Не сховалося від очей птахи й те, як Сабір влучно підставив свої рученята з яких потоками пішла життєва енергія, повертаючи мачуху до тями.

Шок спаралізував тіло пірнатої. Вона дивилася на яскраві промені життєдайної сили і не вірила власним очам! Бо ж таке диво могла створити лише вона! Підживити магічною енергією міг же тільки амбрі!

"Хто ти, хлопчику?" - Запитала сама в себе Саян, перевівши Совиний зір на пурпурового.

В чоловічих очах читалося те ж саме, що і в неї, здивування. Саян чітко бачила, як він несвідомо зробив крок назад, заклякши на місці, поки вовченя хижо наблизилося до дитини, принюхуючись.

Тілом птахи прокотилася хвиля судоми, нерви Анни не витримали.

"Нейро, ні! - Перелякано вигукнула вона на ментальному рівні, і в момент опинилася перед мордою тієї, наставивши на неї совині пазурі. - Зупинися!.. Вона названа мати прямого нащадка Ернсів й Наступника твоєї богині! А це дитя і є ним!"

Від її очей не сховалися подив, хвилювання й розгубленість звіра водночас.

- Нейро!- Почула позаду себе пірната, та Вовчиця ще пару секунд дивилася їй в самі зіниці, ніби не вірила хто перед нею зараз! А потім припала на передні лапи, торкаючись мордою землі біля ніжок дитини — поклін малому Сабіру. А підвівшись — позадкувала.

"Я прошу прощення, Наступнице. Я не мала наміру вбити невинну, я лише учуяла в ній відьму..." - Пролунав схвильований голос дівчинки в голові Сови.

"Ця відьма не заподіє нам шкоди." - Відповіла Анна вже стримано. Впевнення цього прийшло лише зараз. Проте юна Вовчиця, розвернувшись, кинулася в ліс, залишаючи за собою лише непримітний слід куряви в повітрі.

Глянувши на чоловіка, Анна зустріла його приголомшливий погляд. Зиркнувши на жінку, яка вже приходила до тями, більше не стала зволікати — злетіла вверх, ховаючись за кверкусом.

Саян спостерігала, як названа мати оглядала Сабіра, а той міцно притискався до неї, зариваючись обличчям в розтріпану косу й обіймаючи рученятами за шию...

Знову спустошення в душі. Туга за Маргарет...

Їй було болісно бачити, як хлопчик обіймає не рідну матір, хоча й розуміла чому саме так відбувається.

- Все добре, Сабіре! - Промовляла раз за разом жінка на вушко дитяті. - Тебе захистила твоя Сова, я бачила. У тебе гарний друг, мій хлопчику.

Анна лише сумно посміхнулася про себе і відлетіла подалі аби видихнути щойно пережиті події...

ВИКРИТТЯ

Прослідкувавши за пурпуровим Драконом, Саян таки виявила схов, де утримувалася дівчинка. Він був не надто далеко від місця їх сьогоднішньої зустрічі, якщо рахувати хвилини польоту.

Пів милі загальної території серед лісу, між двома смугами валунів і рікою О'сени, було сплетено щільну сітку злуди, що відображувала лише дзеркальну поверхню води.

Так, Ернс таки постарався...

Стільки разів пролітаючи над оманою, а жодного разу навіть сумніву не виникло що це ілюзія... Всередині Наступниці обірвалася остання нитка довіри Ернсам.

Раптом на неї з тієї самої омани вилетів той же пурпуровий Ящір. Його погляд намертво вчепився в Сову, змушуючи птаху підкоритися. Але Саян була готова до цієї зустрічі, а тому відразу ж відкрила йому доступ до зв'язку з нею.

"Хто ти така й що тут забула!?"- Прозвучав в голові його сталевий голос.

"Я - та, кому поклоняються всі магічні істоти нашого світу."- Гідно витримавши його погляд, не менш твердо відповіла Анна, опускаючи ще один щит, аби він зміг пересвідчитись в цьому.

Пурпуровий не забарився, грубо проникаючи в підсвідомість птахи, шукаючи там доводи її відповіді. Вже через хвилину Дракон застиг в поклоні, не сміючи підняти й погляду без її, на те, дозволу.

"Вибач, Наступнице. Та побачити тебе в образі птаха та ще і в цій місцевості для мене дивно і... неочікувано." - З повагою мовив амбрі.

"Я розумію... - Вона окинула поглядом місцевіть. - Вас гарно сховали. Ви можете почуватися вільно, лорде Ферде. Я вас пам'ятаю, ви були нашим шановним гостем на балу й одним з небагатьох хто залишився відданим Ернса."

"Так, Світла леді. І не жалкую про це."- Він підняв до неї погляд і вона побачила там тінь вини.

"Я не донесу Аріану про все щойно почуте і побачене... натомість прошу Вас дати мені можливість поспілкуватися з Нейрою."

"Ви просите?" - Він підняв на неї очі.

"Я не в тому положенні щоб наказувати Вам, Янісе... Але, повірте, знайду спосіб і без магії попасти у ваш Схов, аби побачити дівчинку." - Вона була надто переконлива.

Дракон кивнув. - "Завтра. без перетину кордонів Схову."

На цю умову Анна погодилася без зайвих міркувань. Їй цього було достатньо аби пересвідчитися, що з Нейрою все гаразд.

Спілкування з дівчинкою було коротким. Нейра була не говіркою. В очах її не було іскор життя, одна безнадія і, можливо, провина. Жодних прохань чи бажань вона не озвучила. Лише тиха покора...

-Де моя мама? - Все, що запитала Нейра по завершенні мовчазного побачення.

Про те, що її мати зараз в застінках палацу, дівчинці, звичайно ж, ніхто не сказав, обмежившись словами "вона жива"...