8.3

Перші місяці птаха просто давалася йому в руки, аби хлопчик звик до неї й прийняв за друга. З приходом холодів, що не так вже в цих краях і міняли погодні умови, вона почала щупати його ментально, на що хлопчина виразно реагував, але відповідати ще не вмів, хоча воно й не дивно в його віці. Сабір радів кожній їх зустрічі, ставив цікаві запитання щодо своїх майбутніх магічних вмінь, а отримуючи відповідь відразу ж намагався продемонструвати почутий матеріал. Йшли дні за днями маленький маг зростав і зростала його сила. Саян була впевнена, що це єдиний його дар - управляти стихією води.

Одного дня він прийшов до їх умовного місця не з пустими руками. В долоньці хлопчика були крихти горіхового печива, а сам він з радістю й гордістю повідомив про свій п'ятий день народження і Анна вкотре підтвердила свою здогадку. Клюнувши горіхове печиво, як завжди звернулася до хлопчика ментально.

"Дякую тобі, Сабіре, за твою доброту і щирість, мені дуже пощастило мати такого друга, як ти! - Птах заглянув в самі зіниці дитини, а потім продовжив.- Сабіре, я хочу аби ти знав дещо, та попередньо пообіцяй, що нікому про цю нашу таємницю не розповісиш. – Хлопчик кивнув, зробивши на собі, їх умовний, жест клятви. – Рано чи пізно по тебе прийдуть. Твій дар набирає неабиякої сили і кожна твоя спроба зробити щось магічне, викидає у світ нову хвилю енергії, яка теж зростає, як і твоя магія. Якщо ти будеш користуватися всім чого навчився в міру, а краще й взагалі лише у особливо необхідних випадках, тоді ти вбережеш себе і своїх рідних."

"Я знаю, що ти не проста сова. Я відчуваю це..." - Не забарився з відповіддю малюк.

"Тебе мати вчила робити портали?"- Вирішила змінити напрям розмови пірната, аби не вдаватися в подробиці свого походження. Ще надто рано. Він ще дитина, а дитя може неправильно зрозуміти і сприйняти цю інформацію. Вона хоч і розпитувала його про ту, кого він називав матір'ю, але не давала йому можливостей ставити подібні питання.

"Ні. - Округлив від подиву оченята хлопчина. - А що таке портали?"...

"Це шлях. Завдяки їм ти зможеш вчасно уникати несподіваних неприємностей, втікати від небезпеки."

"А мама вміє?" - Цікавість ним заволоділа повністю.

"Сабіре, у кожного свої вміння. Запам'ятай головне - порталом можеш скористатися лише в самий необхідний для тебе момент. Після цього твої сили потребуватимуть відновлення, і магія може бути нестійкою, а подекуди і взагалі буде відсутня."

Хлопчик довго намахався руками у спробі розірвати просторову матерію, але у нього не виходило.

"Хай тобі покаже мама. Можливо її знання і вміння тобі допоможуть краще аніж мої." - Порадила Сова, а малий повісив носа.

- Тебе завтра не буде, вірно? - Запитав вже вголос, порпаючи паличкою на землі нечіткі візерунки.

"Так, Сабіре. Я буду відсутня кілька днів, але, якщо бажаєш побачитися - завтра вранці чекатиму тебе біля кверкуса, по ту сторону валунів."

"Так! Я прийду!" - Радо відповів хлопчинка.

Хоч сонце ще не сховалося за обрій, та в лісі від тіней дерев заволодівали простором. Анна не стала затримувати дитину біля себе, їй достатньо було й того, що в попередні дні їх ледь не застукав Тіар. Подякувавши за прекрасно проведені години, вона попрощалася з малюком до ранку й злетіла ввись, залишаючи хлопчика на самоті.

Але не без нагляду.

Тіар не забарився. Вже через кілька хвилин він по братерськи взяв Сабіра за руку повівши до хатини...

Ранок Сова зустріла на густому кверкусі - це дерево чи не єдине в межах кількох миль. Сонячне проміння торкало ніби кожен листочок, гладило пірнату й заворожувало зір своїми переливами...

Почекавши Сабіра до восьмої ранку, Анна вирішила перевірити його присутність дома куди й полетіла. Взрівши на своєму шляху ту, котру хлопчик вважав за матір, вона взагалі зробила висновок, що жінка заборонила малому покидати домівку. Пірната всілася на одній із ялиць, виглядаючи свого маленького учня. Вже знала, що малечі просто необхідно буде попрощатися з нею і не помилилася. Буквально через кілька хвилин хлопчик вискочив із хатини і стрімголов побіг в сторону валунів.

"Сабіре!" - Обережно проникла в його свідомість Саян, й малий чітко на неї повернув голову.

"Він бачить ментальний зв'язок!?"- Підозріло відмітила про себе.

Сова злетіла в його сторону, а він підставив їй свій лікоть.

- Звідки ти знав на якому я дереві?- Запитала по дружньому.

- Я почув звідки лунає твій голос... Ми підемо до кверкуса? - В очах хлопчини була цікавість.

"Ні, хлопчику мій. Вже не сьогодні. Тебе шукає мати."

"Але я не казав їй що піду з дому! Вона сама зараз не дома!"- Образливо відгукнувся ментально.

"Так, я бачила її в лісі... Гаразд. Якщо ти вмієш швидко бігати, то можемо лише на хвильку, щоб матір не сердити, добре?"

Сабір щасливо кивнув і пришвидшив крок, віддаляючись від хатини в потрібному їм напрямку.

Саян пір'ям відчула чийсь гострий зір на своїй спині і різко повернула голову. До них швидким рішучим кроком наперекіс поспішала мати.

"Сабіре, вибач мені!"- Кинула наспіх в його свідомість і, розправивши крила, злетіла з рукава й зникла за віттям густих дерев.

Вона повинна була показати малому ще один схов, та схоже вже підставилася...

Анна поспішила до Гнізда, картаючи себе за необережність і необачність.

Дві доби, по верхньому часу, Саян змушена була провести в оточенні все тих же Дракониць. Дивлячись на них, жінка бачила лише юних пліткарок, в обличчі високородних дівиць. "Ох!"- Зітхала вона підіграючи їм, а сама крадькома спостерігала за тінню єдиної башні, що була для неї за годинникову стрілку.

З виходом другого місяця, серед темно-блакитно неба, невтрималася знову й зірвалася в політ.

Назад. До маленького Сабіра. На землі сонце якраз випускало перше проміння та поки вона долетить, буде лише близько восьмої ранку...

Сховавшись між густим листям ацера, стала чекати свою маленьку відраду. На душі - неспокій вигравав в свої сурми. Думки втікали – наче зпереляку. Бажання побачити дитя було надто велике і вона тихо позвала: