8.2

В Гнізді. Прозріння.

- Анно, ти надто багато часу проводиш на континенті. Якщо Вона тебе відчує... це може нашкодити Крістіані з Маргарет. - Ернс стояв серед свого кабінету з розхристаною сорочкою, що явно вказувало на його нещодавне повернення в Гніздо. Він намагався бути переконливим, та Анна й так розуміла його хвилювання.

- Аріане, я чула розмову Маргарет де вона чітко обмовилася що знає де її дитя.

- Я розумію тебе, та все ж прошу тебе залишитися тут хоча б до настання холодів. А пошуки дитяти я візьму на себе.

Закусивши губу, боролась зі своєю впертістю протистояння, та погляд її невпинно ковзав по обличчю Ернса. Врешті, повільно кивнула, погодившись з ним.

- Аріане! - Квапливо позвала бажаючи розповісти про дивну зустріч з маленьким магом, та щось стримало. Ніби заборона сама втримала язик.

 По його поведінці, можна було зробити висновок: Аріан щось приховує, щось знає і не каже. Можливо його таємна інформація перевіряється підлеглими, й тому чоловік не квапиться розповідати, але це послужило сигналом й Анна поспіхом додала - Будь обережний! Не підставляйся сам. - На що вже його черга була відповісти кивком і підозрою в очах.

Господар кабінету спішно вийшов, залишивши Наступницю стояти насамоті серед високих шаф та громіздких вазонів.

Цілий місяць Анна провела в оточенні молодих дракониць, які те й робили, що розважали її своїми плітками. Вона намагалася відповідати на їх жарти не менш дотепно, присипляючи їхню пильність, та це не так просто було зробити. Одного ранку, за чаюванням, її думки склалися в пазл після розмови з однією з них. Молода дракониця розповідала про кристал-оберіг, котрим вона нагородила свого молодшого сина.

Серце сполошено тьохнуло. Саян в ту ж мить хотіла вскочити на ноги й стрімголів кинутися в погоню за Ернсом, але зуміла опанувати себе вчасно, а витримка дала ще й плоди - компаньйонка з легкістю вирішила залишити Анну на самоті, мовивши щось про змарніле невиспане обличчя Наступниці.

Як тільки за плазункою зачинилися двері, Саян махнула перед собою рукою, магічно відчинивши навстіж вікно. А в наступну секунду, красуня Сова вилетіла в світле ранкове небо, залишивши після себе лише тонкий аромат парфумів...

Жовтий ліс зустрів її тишею, як і в минулий раз. Густі крона дерев ніби завмерли в очікуванні вітряного подиху. Золото природи виблискувало легкою памороззю.

Залишалося всього кілька годин сірого денного світла до похмурих сутінків й Анна вирішила використати цей час, щоб познайомитися з маленьким магом ближче...

- Сабіре!.. Сабіре!.. Сабіре відгукнися! - Долинув дитячий голосок крізь пущу й Сова хвилююче вильнула в гущавину.

Як і думала – мале дитя сиділо, як і в минулий раз, навпочіпках, і бавилося хвилями ріки. Безшумно опустившись на гілку фаґуса, перші хвилини просто спостерігала. Вона бачила, як хлопчик завовтузився, коли почув своє ім'я, але залишитати свою розвагу він не поспішав. Коли старший хлопчинка пройшов поруч, так і не вмітивши малого, Сова наважилася сісти на валун біля дитини.

Сабір не одразу побачив пірнату. Лише коли та опинилася зовсім поруч повернув до неї своє ангельське обличчя. Його насичено-блакитні очі випромінювали радість і здивування водночас, а рученята вмить залишили гру з хвилею, потягнулися до птаха.

Торкання дитячих ручок, як і погляд маленького мага, викликало шквал нових емоцій і Сова судомно стрепенулася, відганяючи від себе невпевненість. На неї ніби дивилися оченята Маргарет й вона не змогла відвести свій погляд від його зіниць. Ця дитяча наївність, довірливість і незнання цього світу могла коштувати йому життя, якби зараз на її місці була інша особа чи істота, адже він не мав захисних щитів, як і кордонів. Як же могло так статися що вона, Саян, не змогла тоді, два роки тому в Зеллісі, відчути свою кров?

Зір пірнатої нарешті натрапив на те, що так старанно було сховане від простих очей - в поділ його короткої сорочки був зашитий кристал блакитного кольору - захист Ернсів. Анна більше не сумнівалася що цей хлопчинка є дитям її дочки з Рейном.

Пам'ять одразу відновила день, коли Рейн, тримаючи за руку Марго, вийняв з карману своїх штанів такий же блакитний кристал і, протягши його Маргарет, сказав: "Лише цей колір пасує тобі, моя Іскорко. Колір безхмарого неба... як і твої очі. "...

Тоді Анна виявилася випадковим свідком їх розмови, завдяки чому зараз вона знайшла свою кровинку...

Єдине, де подівся Рейн? Адже досі не було знайдено ні тіла хлопця, ні його дракона...

Чи Аріан як завжди щось приховує?

- Сабіре! - Сколихнула тишу дитяча сварливість і Сова тріпнула крильми ховаючись за каменюки.

Діти пішли разом до дому, тримаючись за руки. Старший хлопчик то і діло вичитував малого за його непослух, але в його словах не було злоби чи гніву, всього лише піклування про братика.

Того вечора вона здалеку спостерігала за сім'єю маленького Сабіра. Видно було, що за хлопчиком не просто наглядали, а й дбали, як про рідного, від чого сумніви, щодо його коріння, настирливими хробачками витісняли здраві домисли.

В якусь мить вона вирішила не говорити про це дитя нікому в світі, навіть самому Аріану. Так буде безпечніше для самого хлопчика, тим більше, що мачуха в нього не така вже й проста - знає, як сховати найкоштовніший скарб цього світу...

Поклявшись захищати Сабіра ціною власного життя, й навчати цю дитину всім вмінням, які тільки виявить у нього, не задіюючи магічну силу що б не сталося, Анна чкурнула в Гніздо. Ненадовго. Щоб повернутися з чітким планом дій...