5.4

ПОНЕВОЛЕНІ

Маргарет довго спостерігала поневолену постать сестри й ніяк не могла зрозуміти, що з тією не так. Ось вже кілька днів вони знаходилися в цих стінах без їжі і води, мало того, до них навіть "люба тітонька" не заходила. Врешті-решт на дівчину знову накотив гнів і вона вкотре прийнялася налаштовувати хоч якийсь зв'язок з сестрою.

- О, Праматір! Благаю, зроби так, щоб Кріс мене почула! - Видихнувши кисень навіть з дна легень, дівчина знову набрала повітря та так і зупинилася. 

"Заклинання" - Майнула думка в голові, і вона згадала простий приворот на увагу. Подіяло! Крістіана заворушилася і підвела з підлоги голову.

- Кріс! Повернися до мене! Почуй мене, благаю!

- Хто ти? - Ніби від денного сонця затулилася руками старша сестра.

- Ох! - Роздратовано але з полегшенням озвалася перша. - Це я – Маргарет!

- Маргарет?! Як ти тут опинилася?

- Я втекла від Тріальда. Перетнула кордон біля Ніаса й хотіла просити в тебе захисту і допомоги в пошуках Рейна, та натомість... мене зустріла Вона... Тікати було пізно і нікуди. - Пошепки завершила свою коротку розповідь. В голові різко загуло і біль з неймовірною швидкістю полонив чи не все тіло. - Крістіано, не треба мені співчувати і жаліти, будь-ласка. Мені зараз це не потрібно.

На мить запанувала тиша. Обоє полонянки крізь густу тьму намагалися роздивитися одне одного, та це було не легко. 

- Ти відчуваєш мене? - Недвозначно запитала старша сестра молодшу.

- Я не хочу аби ти почувала себе винною, Кріс!.. Це не наша вина. Краще розкажи мені, як все це сталося? Як давно ти тут? - Знову запанувала тиша. Гнітюча, крижана, але не довга. 

 Старша сестра почала свою, далеко не коротку, розповідь.

- Відразу, як тебе Рейн підхопив на руки й закружляв в танці пришвидшуючи завчений темп і міняючи курс на ходу не в нашу з Емілем сторону, я здогадалася, що щось знову сталося. Ми бачили, як Айрен, підібравши Ліану, прикрив собою спину Рейна, коли той вильнув у закритий прохід... Еміль ще сказав щоб я від нього навіть на крок не відходила. В залі були відсутні мама і Аріан. Батько завжди був на виду до певного часу, та коли тітка Лі випадково кинула вазу з квітами, за якими був бічний коридор, вона поспішно почала виправляти розбите марево і все вмить змінилося на очах - батько раптово зник, ніби його й не було, Гостя кудись пропала, як і Ліана з Айреном. Та головне – ми не могли налагодити зв'язок з жодним із них, тому, ми продовжували кружляти в танці. Лише коли Ернс раптово з'явився посеред залу торкаючись плеча Ергеля, ми обоє полегшено видихнули. До цього моменту пройшло щонайменше три танці. А це понад пів години... Аріан сказав Емілю аби він сховав мене, а сам, розбиваючи міраж за міражем направлявся до фуршетної частини... Я не встигла і кліпнути, як опинилася в порталі у обіймах коханого... Мені в той момент було страшно, та, як виявилося то був початок нашого подружнього кінця...

 Ми опинилися серед густого, незнайомого лісу, де був Ергелів Сховок. Більшу половину ночі ми розмовляли з ним про свої страхи... Про вас з Рейном... Ми були впевнені що ви разом, що вас Ернс сховав від усіх наших недругів, та, як виявилося набагато пізніше, тебе майже одразу викрав Тріальд... Рано вранці мене збудив дивний сон - ніби-то я була на вершині невідомої мені гори. Понад найвищими хмарами, бо землі не було видко. І мене кликала наша мама. Мені вперше стало холодно. Це дивне відчуття, та складалося враження ніби з мене п'ють мою силу, витягують саму душу. Еміль довго розтирав мої замерзлі руки і поїв гарячим чаєм, та нав'язлива думка що мамі потрібна моя допомога взяла верх. Він піддався моїм вмовлянням і ми вийшли в двір, аби я налагодила ментальний зв'язок з Тоґо.

- Батьковий друг і охоронець Ліани. - Озвучила думку Маргарет, цим ніби пояснюючи дії сестри в минулому. - Але чому саме з Тоґо? Чого не Дор чи Рун?

- Не знаю. Він перший кого згадала з відданих нам воїнів. - Крістіана промовчала про те, як Тоґо застукав її з Графом на фортечній стіні, і саме тому цей воїн згадувався при кожній тривожній хвилині. - Як тільки я вийшла в двір мені здалося що я чую чиюсь магію, окрім мого Графа, та часу було обмаль і я проігнорувала те, на що,  впершу чергу, потрібно було звернути увагу. Я сконцентрувалася на зв'язку і мені це вдалося. Майже відразу Тоґо відповів мені та розмову ми не завершили, нас розірвав Ергель вмить вирвавши мене у свій портал... У два кроки ми опинилися в цьому Замку у його особистому кабінеті, потім покоях. Він сказав, що мій непослух міг вартувати мого життя - вогняна стріла пройшлася повз мене, завдяки його вчасній реакції. Я не знала його подальших планів щодо нашого схову, та не думала, що Вона нас вже чекає. Тут. Майже відразу я була взята в полон, а Еміля позбавили магії. Точніше, його тіло було позбавлено будь-якого людського руху. Магія прихвостня Відьми була надто сильна ніж у мого Графа - його попросту спаралізувало, залишивши лише мову, та й тієї позбавили по завершенні бою зі мною. Я вчасно зуміла зібрати всю свою магічну силу і запечатати в найглибший закуток свого тіла. Втрачаючи свідомість останнє що я бачила це примусове перевтілення Еміля.

- Хто він? Твій Ергель?

- Ти ж знаєш що це найбільша таємниця перевертня. - Міркуючи мовила Кріс. Мовчання затяглося більше ніж на кілька хвилин і Марго вирішила озвучити своє припущення.

- Птах? - Запитала обережно, аби залишити частину таємниці Крістіані.

- Ворон. - Тихо і з сумом послідувала відповідь тієї.

- Хто Їй допомагав? Адже, були такі?

- З нею в покої зайшли дві молоді жінки, одна з них була позбавлена змоги розмовляти, вона лише спостерігала, а з її очей текли сльози... - Судомно вдихнувши Кріс продовжила свою розповідь. - Друга супутниця Відьми зиркала на нас обох, переможно всміхаючись, та коли я прийшла до тями їх поруч вже не було, окрім самої Мелітани, звісно і її лакея Деміана...

...

10 місяців до того.