5.3

-Допоможіть! Благаю! Сюди! - Почулося з-за валунів і два воїни пришпорили своїх меринів в тому напрямку. 

Виїхавши за найвищий камінь, один з них на ходу зіскочив на землю й кинувся на допомогу молодій дівчині, що корчилася від болю біля самої річки.

- Що з тобою, дівко? - Запитав нахиляючись до неї.

- Не чіпай її! - Вигукнув інший воїн. Він був набагато старший за першого, сивочолий з залисинами. Ковзнувши поглядом довкола, на мить затримав зір на густих хащах, але повернувся до брудної дівки. - Можливо вона з болячкою якою? Гайда до Жовтих кордонів, думаю, відьма там.

Молодший на мить завагався, але все ж, прислухався до поради старшого і схвильовано відійшов від дівчини.

- Не затримуйся! Якщо в неї чума, то це найнебезпечніша людська боляка. - Так і не зіскочивши з коня здоровань рушив у тому ж напрямку з якого явився. За ним одразу скочив на свого вороного й молодший, і рванув з усіх сил вперед, залишаючи старшого позаду.

"Невже, це все? От так, просто? - Подумала Марга, дивлячись вслід велетню, котрий був схожий швидше на перевертня, аніж на простолюдина. Можливо він просто відвертає увагу молодого воїна від неї? 

Не змінюючи пози, вона все ще слідкувала за ним очима, коли той впівоберта повернувся до неї і нагородив сердитим поглядом. Його очі засвітилися жовтим сяйвом й стрельнули вглиб лісу і Маргарета зрозуміла, що він дійсно захистив її.

Вскочивши на ноги вона хутко кинулася до води та тут же схаменулася - пліт, на якому мав би бути Сабір, перекинутий, а дитяти ніде немає. Прозорість води дозволяла бачити дно і навіть маленьких риб, та не Сабіра. Дитяти ніде не було. 

Страх скував душу. Тіло покрилось сиротами. Очі невпинно блукали тихими хвилями не надто широкої ріки, та... ніде. 

 Варто було підняти голову й глянути на протилежний берег, як навпроти побачила чорного Вовка в зубах котрого був її малюк. Гнівний погляд і тихий рик звіра спершу злякав, але усвідомлення хто перед нею викликали значне полегшення.

 Вибравшись з ріки Маргарета позвала до себе дітей.  Руна довго чекати не довелося. Вовк з малям в зубах перетнув річку одним стрибком і уже стояв навпроти, все ще тримаючи Сабіра в зубах. Малюку явно подобалася така гойдалка, бо його беззуба посмішка не сходила з личка.

- Я намагалася не використовувати магію. - Тихо мовила дівчина протягаючи до нього руки.

"Як ти збиралася впоратися з двома воїнами самотужки?" - Виникло сварливе в її голові.

- У мене був план. - Коротко відрізала взявши малого на руки.

"Угу. Я бачив. Мертве дитя теж входило в твій план?" - Вовк не став розповідати, що бачив, як вода потяглася до хлопчика, торкаючись його обличчя холодними хвилями, забавляючи свого крихітного господаря. Але це були лише наївні торкання стихії, не більше. 

Марга вгнула голову, розуміючи, що тут дійсно не справилася.

-Ні. Не входило. - Прошепотіла у відповідь.

"Хто з них тобі допоміг?"

- Старший воїн. Він сказав, що я схожа на чумну.

" Хм- Всміхнувся в її голові читирилапий. - Трохи є... Тобі потрібно відійти від дороги. Тут ти з дітьми як на відкритій долоні. Йдіть вглиб лісу. Твої пожитки он за тим пагорбом - побачиш. Маргарето! - Звернувся вже більш проникливим тоном звір. - Сховайся якнайшвидше. На тебе та твою матір полюють. Якщо не використовуватимеш магію, вони не відчують тебе, запам'ятай це! Хлопчик потребує найбільшого захисту!- Очі Вовка знову набули хижого погляду, а оскал раз по раз оголяв гострі клики. - І запам'ятай того воїна. Можливо він на нашій стороні." - Слухаючи його останні напуття, востаннє кивнула головою в знак згоди й повернула на вказаний шлях.