5.2

 У дворі було не спокійно. Юрба молодих воїнів тупцювалися біля опущених головних воріт.  Яскраві, кольору західного сонця, плащі, виблискували гербами розкинутого в польоті бурого Дракона на їх спинах, займаючи собою чи не всю тканину, додаючи цим лише пафосу. Серед двох десятків вояк, тільки один з них виділявся. Широкоплечий, з сивиною на висках, він те й робив що вертів головою на всі сторони і кидав гострий погляд хижака. 

П'ятірка молодиків спішилися прямо перед входом в Замок і з гоноровим виглядом й лайливим гаміром, проклинаючи тутешні дороги, ринули всередину. Та один з них, озирнувшись, упіймав зором щойно вийшовших, з бічних дверей, Руна з Маргаретою. Пропустивши своїх, він направився в їх сторону.

МАРГАРЕТА

Піймавши погляд молодого чаклуна, Маргарета не те що втратила опору, а ще й зайшлася рясним кашлем, складалося враження, ніби його погляд її душив. Дівчина намагалася втримати його на відстані від себе, та юний, явно полководець, міцно вчепився в неї очима, пришвидшуючи крок. Рун не відразу зрозумів що коїться, та коли усвідомив силу й наміри хлопця хутко перегородив собою його шлях і в ту ж мить почув полегшене дихання молодої мами за своєю спиною.

- Хто ця жінка? Що вона тут робить? Й що тут сталося за останні три доби!? - Вимогливо й надміру самонравно, зверхньо, запитав його юнак, на вид котрому було не більше двадцяти п'яти.

- Хто ви такі, щоб задавати подібні питання?- Загрозливо низько прогуркотів Рун. Він важким поглядом міряв хлопця. 

- Я особистий маг і провидець нашого Повелителя й Імператора всього континенту Януса! - Награно відгримів на всю округу молодик.

- Тоді поводьте себе відповідно статусу, Маг і провидець... - Рун все ще не здіймав пилюку. - Не потрібно лякати жителів своїми регаліями, якщо хочете поваги до себе. Чи ж ви хочете, щоб Вам і слова лагідного не сказали?.. -  Хлопчина явно розгубився, захлопав повіками, жуючи язик в роті. - Ходімо, дочко, тут і без нас справляться. - І обійнявши дівчину за плечі направив в протилежну сторону воротам.

Коли ж за ними збільшилася відстань, юнак ніби опритомнів, злісно крикнувши в спину старому перевертню: "Ви не маєте права повертатися до мене спиною, доки я не дав на це свого дозволу!"  Та Рун лиш в пів оберта глянув на того, все так же загороджуючи собою дівчину й спокійно віддаляючись вглиб двору.

- Куди ми йдемо? - Злякано, тихо запитала Маргарета, притискаючи до себе міцно спляче дитя. Спокою позбулася ще коли чаклун давив.

- До будинку МаУри. Поки що.

В будинку Рун похапцем заслонив непрозорі фіранки на вікнах і став спостерігати кріз їх щілину за двором. Звідси видно було аж до самих в'їздних воріт. Взагалі оглядовість з вікна була прекрасна, не дарма Кот оселився саме тут, в будиночку, а не в просторих Замкових покоях, де тільки-но й можна було що бачити в'їзд але не двір. Ось з тих же бокових дверей Замку спішно вийшла й Анабель прямуючи сюди ж. Дужий сивочолий воїн, з когорти молодого вершника, зупинився на вході в Замок, затуливши собою двері. Щось назрівало. Якусь конкретну мету вони, воїни Януса, мали.

"Хоч би Арсен встиг втекти."- Хвилювався Рун та в наступну секунду слова дівчини привернули його увагу до себе.

- Але мені потрібно додому.

- Тихше, дівчинко. Зараз твій дім не на часі. Цей воїн учув в тобі те, що ти так старанно приховувала від усіх нас... - Добре що він в цей час не бачив обличчя Маргарети, бо міг би й сам в чомусь більш лихому запідозрити.

- Але... у мене там мої діти!

- Твоїх дітей вони не чіпатимуть. Їм потрібен Аттавіан - той, в кому ти бачиш ворога. Хоч він лише знесилений долею простолюдин, перший воїн за часів Ернсів, котрий сколотив найсильніше військо імперії при правлінні Аріана Арагорна Ернса, користуючись лише довірою й розумінням, а не батогом та золотом... А ще він коханий чоловік Анни Саян і люблячий батько своїх двох доньок - справжніх магічних Джерел... - Все так же спостерігаючи за двором розмірно й тихо говорив перевертень.

Від щиросердної розповіді Руна дівчині стало не по собі, адже вона вороже була налаштована до воїнів зі свити Лорда Аттавіана. За останні чотири місяці ходили вельми нехороші слухи щодо Арсенових походів по кордонах імперії. Заїжджі з глибини континенту розповідали про агресію екс-імперського головнокомандувача щодо молодих воїнів, а деякі мешканці малих міст взагалі виражали своє невдоволення й уживані ними розповіді свідчили про самосуд над мирним населенням. От тільки тепер у молодої мами виникло питання - чого цей жорстокий воїн, себто Лорд, так швидко й легко відступив від неї та ще і сам особисто, лише за минулу добу, стільки добра зробив лише її родині? Для чого цей жест? От і сьогодні він взагалі ніяк відреагував на її грубість в свою сторону. Питання посипалися нізвідки, а відповіді протиріччями виникали останнім подіям. 

"Навмисне обмовляють?"- Хлинула нізвідки думка, та в цю хвилину в світлицю зайшла Аззіторра й без звеличувань звернулася до вояки.

- Дор доніс, що їм прилетіла звістка від нашої економки про приїзд Аттавіана зі своїми воїнами.

- А що ще Дор доніс? - Протяжно запитав Рун в тієї, не боячись що тут присутня ледь знайома хуторянка.

- Вони шукають Нейру. - Обережно мовила жінка.

- Хм... Гарного пошуку! - Всміхнувся кутиком губи велетень невідривно дивлячись у те ж вікно.

- Я зробила, все, вчасно. - Сказала заготовлену змовницьку фразу Анабель, що означало попередила Арсена і сховала. Рун полегшено видихнув, кинувши вдячний погляд на господиню будиночка.

- Я проведу дівчину до її дому південним шляхом, а ти, якщо що, відверни їх увагу. Особливо он тих двох. - Він пальцем вказав на зовнішню стіну, за виступами якої були миготіли яскраві плащі молодиків.

- Асті повідомила, що їх було три десятки. Можливо ведеться спостереження зовні. - Припустила вслух жінка.

- Стійте. - Подала голос досі мовчазна хуторянка. - Я зможу утворити купол невидимості.