4.3

Відчувши щось холодне й мокре під рукою, Маргарет спробувала розплющити очі, та несамовитий біль в голові змусив лише дужче зажмуритись. 

- Не реагує. - Почулося голосне над власним обличчям і дівчина вмить затримала дихання. - Шшш. - Послідувало ледь чутне, що вже мабуть адресувалося їй особисто. Невідомий, бо голос належав чоловіку, хутко підвівся і майже відразу важко клацнув якийсь замок.

- Майстре, чи є ще які, можливо невідомі мені, варіанти перейняти їх силу?- Почулося жіноче розчароване.

- Я Вам озвучив безліч варіантів, люба Насліднице, та той, яким хочете скористатися ви, призведе лише до вашого самогубства. Як я вже казав, тіло дівчини розірве в друзки, а душа ваша розвіється, що пил, не залишивши після себе і сліду.

Нарешті вони зрушили з місця. Коли їх кроки стихли, Марго розплющила очі й окинула поглядом, як виявилося, свою нову в'язницю. Сама вона лежала просто на підлозі, без будь-якої підстилки. Кам'яні чорні стіни з двох боків, з двох інших сторін були вузькі ґрати, що відокремлювали її від ще однієї непритомної полонянки і частини, мабуть таки коридору. Сирість і темрява заважали легко дихати, як впринципі і роздивитися бездиханне, прикуте кайданами до стіни навпроти, тіло. Та вже через короткий час очі звикли. Смикнувши руки, усвідомила, що й сама прикута, та, дякуючи Світлу й Праматері, не до стіни. Її широкі кайдани тісно стискали зап'ястя й були на дебелих, важких ланцюгах, які кріпилися масивними гвинтами просто до підлоги. 

Сама почувалася втомленою і голодною, сил не  мала зовсім. В животі гуркотіло. Магією вона скористатися тим більше не могла. Зручно підігнувши під себе ноги зіперлася на холодну, слизьку від вологи, стіну. В голові прокрутилися останні пережиті події і з її очей потекли сльози.

Як так могло статися? Чому вона не прислухалася до себе? Не звернула ніякої уваги на  зміни у їх світі?.. Втікаючи від похотливого наглого Дракона, попала до набагато небезпечнішого ворога - Відьми, від котрої її з матір'ю так намагався вберегти Ернс. Стоп!..

Маргарет хутко відмотала останні згадані пережиті події назад.

"- Я б не радив вам зараз там являтися"... - Сказав портальник, а далі його губи щось беззвучно шепотіли. Вона відтворила в уяві його шепіт. - "О, Праматір, вбережи від біди це дитя!"

- Кріс. - Прошепотіли глухо її губи, а руки з силою рванули кайдани і ланцюги з гуркотом дали про себе знати. І все ж, перемігши свою знемогу, Марго таки піднялася й ступила в сторону несвідомої полонянки. - Кріс!- Гукнула вже більш впевнено, але друга полонянка не подавала і виду на життя. Маргарет вирішила переключитися на магічний зір аби просканувати бездиханне тіло, але в очах лише потемніло, а у висках пронизливо штрикнула гостра біль, від намагань використати магію. Наступна спроба була відновити свою силу, та теж марно. "Магія тут не діє"- Майнула здогадка в голові і дівчина приречено опустилася на підлогу, втупивши погляд в нікуди. 

Просидівши так невідомо скільки часу, вирішила перевірити ментальний зв'язок та теж марно. Нею оволодівала лють. Не страх, не розпач, а саме лють! Піднявши голову до стелі лише зараз узріла малесенький отвір, через який сочилося денне світло.

 "Тому тут й морок, а не густа темінь." - Знову прокралася думка. Вона вкотре рванула кайдани крикнувши в стелю ненависну лайку.

- Тихше племінничко, а то лопнеш. - Почула здавлений смішок позаду. Вмить опанувавши свій гнів, Маргарет повернула голову в пів оберта на голос Відьми.

- А ти б хотіла щоб я залишилася цілою, тітонько?- Відповіла їй в тон, та відповідь почула не одразу.

- Я б голіруч тебе й твою сестрицю задушила, та магія, що тече в ваших жилах виллється у світ, як ріка в океанус, а мені б цього не хотілося. Я маю інші плани на ваші стихійні сили, для цього ви й тут, любі родички.- Перекривила останні два слова жінка.

- Що ж за плани спонукають тебе, люба тітонько, залишити нас живими? - Перекривила її ж тоном.

- А ти не така дурепа, як твоя старша сестра. - Озвалася єхидно, та не довго подумавши відповіла. - Твоя мати тому причина. Ернс знову її сховав, та тепер це справа, від сили, кількох місяців... Вона сама прийде до мене, дізнавшись що її дві доньки, два Джерела, в моїх руках!.. Лише її тіло в змозі втримати мій дух і не розірватися від магії Морока, яка на разі тече в мені. Морок зробив мене не лише сильною, а й непереможною і безсмертною. - Її гонор зашкалював, а в долоні Відьми спалахнуло гаряче червоне полум'я, освітивши собою все приміщення. Тепер дівчина виразно побачила свою келію і квадратний невеличкий коридор в якому стояла їх полонителька. Її темна вільна сукня виблискувала розшитим золотом і всіяними поверх захисними кристаликами. Марго насмішкувато хмикнула, усвідомлюючи наскільки бідолашна боїться сили Далі.

- Ти така сильна, непереможна й безсмертна, що уквітчалася захистом, тітонько? - Уникаючи прямого погляду в очі, з'язвила. 

Відьма втримала злість, хоч мускул на її обличчі смикнувся.

- Сподіваюся, в цих покоях вам обом буде зручно, мої маленькі дівчатка. До нескорої зустрічі! - Вона демонстративно попрощалася рукою й повернулася до виходу. Кинувши на останок "А ці браслети вам личать!"- зникла з поля зору.

Маргарет залишалася стояти на місці, дивлячись в слід Відьмі. На перший погляд, здавалося, вона змирилася зі своїм становищем, зіперлася спиною об стіну, опустила руки, вгнула голову... Та в середині вона бунтувала.

...

НАСТУПНИЦЯ

- Анно. Прошу тебе, не роби того, про що пошкодуєш ще більше. - Ернс стояв на краю прірви загородивши собою шлях жінці, та вона ніби не бачила його, у відчаї дивлячись крізь товщу води в сторону, звідки щойно повернулася птахою. Пориви сильного вітру, з силою штовхали чоловічу спину, але не чіпали Саян.

- Ти ж розумієш, що джерелом всіх цих наслідків є саме твої емоції: енергія руйнування — твій біль і  ненависть!.. Буревій має закінчитися, Анно! Понад дві тутешні доби сліз - це занадто! Вони не тільки виснажили тебе, забравши всю життєву силу! Вони нищать планету!