4.2

ЗАМОК ЕРГЕЛІВ. МАРГО

Світлячок привів її до невисокої будівлі, де за відкритим прилавком дрімав зрілий чоловік. Відчувши наближення відвідувача, він вмить підняв голову з товстої книги. В його очах не було і натяку на сон, а доброзичлива усмішка оголяла ідеально рівні зуби.

- Доброї ночі, леді! - Чоловік поважно вклонив голову перед юною гостею Графства. 

Марго, знімаючи каптур, про себе відмітила, що тут злива була набагато спокійніша і без поривів вітру. Цікаво, чи далеко закинула її магія Ергеля?

- Доброї ночі. - Вклонила голову у привітанні.

- Куди бажаєте переміститися? - Він уважно вивчав її поглядом, мабуть міркуючи, що спонукало молоду красуню в таку пізню пору явитися в чужій країні.

- Мені потрібно в Гніздо Ергелів. - Маргарет намагалася здаватися спокійною, та їй це давалося важко.

- Перепрошую, леді, але у мене не має повноважень на такі портали. - Чоловік здивовано глянув їй в обличчя.

- Тоді скажіть у кого вони є, або покажіть до нього дорогу. - Твердо, але з повагою в голосі, мовила не відводячи погляду. 

Якусь мить портальник оцінююче дивився на неї, але потім наважився запитати.

- Що спонукало Вас в цю пору доби та ще і в таку погоду, - він виразно, але з усмішкою, глянув у небо, - відвідати графський Замок?

- Невідкладні справи.- Вдаватися в подробиці вона не збиралась.

- Гаразд. Тоді покажіть мені Ваше запрошення, леді... - Він навмисне завис в питанні. 

Вона зняла брошку зі своєї сукні і протягла чоловіку. 

Одягши пенсне, глянув в глибину темно-зеленого каменя і якось непевно вдихнув.

- Я б не радив вам зараз там являтися, юна леді. - Та побачивши незадоволене обличчя замовниці, кивнув. - Гаразд, я переправлю вас туди, але не в сам замок. - І про себе з сумом додав. - Інакше мені спокійно жити не дадуть...

Залишивши брошку, як плату, у себе, він махнув перед нею рукою. 

Навіть оком кліпнути не встигла, як на голову полив сильний дощ з нестерпним вітрюганом. Швидкими рухами знову накинувши каптур, Маргарет побігла вперед по широкій бруківці. По ліву сторону від неї розкинувся густий але чистий листяний ліс, а по праву сторону розлога долина, на горизонті якої височів Ергельський Замок. Також Маргарет відмітила що тут не ніч, а швидше пізній світанок, та роздивлятися навколишні краєвиди не мала часу, як і змоги, через ту ж саму зливу...

Добігши до відчинених воріт, підняла голову, та вартових не було видко. Воно й не дивно, в таку погоду все живе ховається. Всередині щось боляче кольнуло, а голова пішла обертом, та Марго, не надавши цьому значення, ступила у опущений, кимось, міст. 

Як і думала – її ніхто не зустрічав. 

Швидким кроком попрямуючи до парадних дверей, які теж були привідчинені, окинула поглядом пусте подвір'я. Ні душі. Хоча насторога відчувалася в повітрі. Привидом літала навколо напруга. Здійнявши очі на стрілчасті вікна - відчула дивну слабкість в ногах і непритаманну, тілу, стому, та крок не збавила. Вже на порозі майже фізично відчула чийсь гострий погляд між лопаток й страх скував тіло. 

Тільки тепер задумалася, чи дійсно вона правильно робить? Шукаючи порятунку там, де можливо її не чекають? І все ж, Маргарет злегка потягла на себе дверне кільце у вигляді ворона з розгорнутими крильми, і ті з легкістю піддалися ледь скрипнувши.

Внутрішній коридор зустрів її мороком і сирістю. До горла підкотила нудота. Зробивши глибокий вдих, все ж пересилила себе і ступила всередину. Крок. І...

- Каррр! - З середини замку просто на неї летів здоровенний крук.

Прикривши голову руками, Марго тільки і встигла що пригнутися.

"Що, в Світло, ти твориш?" - Подумки направила питання птаху, та він лише кліпнув очима, наставляючи на неї чорне око. 

Обтрусивши плащ Марго ступила ще кілька кроків і її очам відкрився широченний зал, освітлений лише кількома світильниками та й то біля високого крісла в протилежному кінці від входу. Вся ця атмосфера була не властива ні Ергелю, ні Крістіані, вони обоє любили денне світло. Кріс взагалі обожнювала білий колір, в якому були навіть меблі в її покоях, то чому ж тут високі вікна по обидві сторони завішені темними шторами й жодного тобі світлячка при вході?

- Маргарет! - Почулося радісне з дальнього кутка осторонь.

Вона вмить повернула голову на чужий жіночий голос. На неї з тіні виходила та, ради котрої був влаштований бал в Даргені в імператорському палаці. Не щільна ілюзія в образі Крістіани не сховала ні обпеченого шраму на обличчі тієї, ні самої Меліти вцілому.

Свідомість демонстративно підсунула згадку, як Відьма злісно слідкувала за їх з Рейном танцем. До горла знову підкотила нудота, та Марго зуміла подавити її. Зрозумівши, що сама в лапах найнебезпечнішого ворога, дівчина кинулася до виходу, проте двері ніби від протягу грюкнули перед самим носом. Тоді вона без вагань утворила вогняну кулю в руці і без сумніву жбурнула в сторону Відьми. 

Схоже, та дійсно не очікувала такого від молодої гісті.

Зрозумівши, що дівчина бачить крізь ілюзію, Меліта миттю змінилася в обличчі і ледь зуміла відскочити в сторону, а полум'яна куля розбилася об стіну позаду неї. Відьма розчаровано зупинилася намагаючись усвідомити, як діяти далі, та Марго не давала їй можливості отямитися. Ще одна куля і магія дівчини відкинула Відьму на пристойну відвідстань. Не зволікаючи й секунди, утворила вітряний вихр, котрий враз підхопив жінку, з силою закрутив й знову відкинув вже об другу стіну залу. Меліта лише й встигла, що скрикнути від болю, бо в наступну мить дівчина нанесла удар батогом зі світла, іскри від якого освітили всі закутки темного залу.

В цьому бою явно переможеною була б Меліта, якби Марго не була залежна від емоцій інших. Злість Відьми відіграла не маленьку роль у їх двобої. Ухватившись обома руками за голову де відлунням прокотилося "Погань Саянська! Ненавиджу!", юна магиня втратила рівновагу, а чергове хвилеве очманіння і взагалі підкосило ноги. Впавши просто серед залу, Маргарет ледь вистачило сил аби зібрати всю свою магію і запечатати в найглибший закуток власного тіла - "Свідомість не те місце куди можна ховати силу Джерела."- Згадався суворий Ернс зі своїми уроками зі схову магії, а сама через мить вже провалилася в темінь...