4.1 В полоні Пітьми

...

- Деміанеее!!! - Кричала в високий купол середнього залу Меліта, не в змозі більше чекати свого прихвостня. - Нечиста б тебе взяла, Деміане! Куди ти подівся!?! Чому, постійно коли ти потрібен негайно, тебе немає! Гм!

Розізлившись не на жарт, вона, мов ошпарена, рванула в підвал своїх нових володінь - Замка Ергеля. Рвучко потягла за руків'я важких залізних дверей та з першого разу їй не вдалося їх відчинити. Вилаявшись, вона нервово потерла долоні і знову рванула на себе залізну брилу. Та, зі скрипом піддалася.

- О, демони! Нарешті! - Меліта бігцем спустилася в темне підземелля, на ходу підчепивши жевріючий вогник з кам'яної стіни. Її вільна чорна сукня тихо шелестіла при спішних рухах, а широкі довгі кружевні рукави розвівалися від потоку холодного, вогкого повітря. Скільки східців було подолано перш ніж ступила на мокру кам'яну підлогу, їй було невтямки, адже зараз для неї мало значення лише те, що мало статися тут і тепер. Поспіхом розставивши кілька кристаликів у потрібну фігуру, зовсім не схожу на пентаграму, вона підвела догори руки й почала читати ритуальне заклинання. Легке трясіння стін зі стогоном, здавалося, от от розвале Гніздо Ергелів, та буквально через хвилину все стихло, залишаючи Замок не ушкодженим.

- Чого звеш, Відьмо!? - Озвалася грізно темрява яка стіною встала перед тією.

- Мені потрібна твоя сила, Володарю. - Жінка примирливо склонила перед Мороком голову, ховаючи в руці камінець.

- А що взамін? - Поцікавився голос змінюючи тембр від чоловічого на жіночий.

- У мене є кристал з силою Відьми яка...

- Мені не потрібна сила якоїсь там Відьми. - Прошипіла тінь обірвавши її на пів слові. - Забери її собі, Мелітано.

- Стій! Мій слуга пропав безвісти, саме тому мені потрібна твоя сила, аби вміти перевтілюватися! Я без нього вразлива! - Вигукнула та, борючись за увагу пітьми.

- Твій Деміан вже підкладає дрівця собі під котел у моєму царстві, Меліто. - Задоволено мовила тінь, виблискуючи своїми двома маленькими вогниками-оченятами і Відьма остовпіла.

Ні! Цього не може бути, адже його не так вже й легко здолати.

- Я тобі не вірю. - Мовила в серцях, намагаючись зберегти спокій. - Тільки не мій Деміан!

Та у відповідь почула лише тихий дитячий сміх.

- Ти ж знаєш що я не віддаю своїх підданих... А тим більше такого, як твій Деміан. Нарешті ти мені дала достойного. - Задоволений сміх змінився на старечий стогін, а потім і зовсім зник, залишивши її ні з чим.

Відьма розчаровано плюхнулась на підлогу і тихо завила. Розкривши руку, на долоні котрої красувався пурпуровий кристал, ображено схлипнула, і галопом вибігла назовню.

На вулиці  важчали чорні хмари. Висока кам'яна вежа-в'язниця, з підвалу котрої щойно вискочила, нависала над нею одинокою стрілою без наконечника. Злість на все живе розривала душу на шмаття! 

Як!? Хто посмів!?! Її Деміан! Її щит і захист від усіх істот, і...

- Помер??? - Меліта швирнула кристал об виступ стіни, і ту враз вкутала синьо-рожева димка, повіяв легкий вітерець і весь кольоровий пил осів на Відьму, яка ненароком підставилася їй.

Ступивши в Замок через бічний прохід, що привів відразу на другий поверх, голосно пчихнула й на порозі міжкімнатних дверей майже відразу з'явилася молода Ергельська служниця.

- Міледі.- Було помітно, як у тієї тряслися руки. Дівчина намагалася не дивитися чаклунці в обличчя. - Сюди прямує гістя.

- Хто!? - Здивовано запитала теперішня господиня.

- Ми ще не знаємо, та дозорний каже, що через пів години вона буде біля Замку. Що накажете робити - впускати чи ні? - Зійшла на шепіт служниця.

- Якщо вона одна - впустіть. - Відьма хутко підійшла до величезного настінного дзеркала оглядаючи себе з усіх сторін. Частина її обличчя і шия були закриті маскою, яка псувала весь образ чарівності жінки.

"Якби ж ти хоч трохи була уважніша, цього б не сталося!"- Насварила сама себе подумки і відійшла в сторону. Однак, відчувши легкий приємний холодок, що торкався скул і верхньої частини грудей під сукнею, вона одним рухом зірвала з себе той нестерпний клаптик тканини. Мелітана не повірила своїм очам, та попередня краса повернулася до неї, хоч і в якості ілюзії.

 Чаклунка швидко загадала собі другий образ і... вуаля! Тепер на неї дивиться не Мелітана, вигнанка з Білого Королівства, а Крістіана - донька і наступниця Саян!..  

Схоже Пітьма  таки нагородила її частиною своєї сили... Чи то була сила Ергелівської відьми із кристалу? Та це вже не важливо. Тепер вона має потрібний дар.

Востаннє всміхнувшись своєму відображенню Відьма, задоволена собою, покинула бенкетний зал, прямуючи на зустріч некликаній Гості.

"Цікаво, хто вона?.."