3.4

ВОЄВОДА

Написавши Аттавіану писульку про термінове побачення з ним, МаУра неспішною ходою міряв зовнішній мур. Він був не просто схвильований появою Маргарет тут, він був просто таки очікував наслідків зі сторони Тріальда. Та розповісти про свої страхи, навіть дружині, не наважився. 

Нарешті поштова скринька завібрувала і він хутко дістав її з внутрішнього карману. Прикрившись полою плаща аби дощ не намочив писанину, швидко пробігся очима.

"Якщо з приводу Януса - дій по обставинах на свій розсуд."

Перевертень похмуро похитав головою. "Цьому чоловіку потрібні лише факти. " - Подумав про себе і клацанням пальців спопелив повідомлення. Ніхто не має знати їх зв'язок.

- Коте! - Почув голос свого воїна осторонь і повернувся на клич. - У нас гість! - Намагався перекричати вітрюган воїн.

- М-хто? - Прищурився воєначальник.

- Тріальд особистою персоною! - Від почутого тіло покрилося сиротами, а внутрішній звір виявив бажання влізти в людське тіло якнайдалі глибше. Пазурі, що проявилися на обох руках різко, сховалися назад так само швидко, а сам МаУра приречено почимчикував за вояком...

У кабінеті було сухо, чисто й затишно, і Кіт, вглибині чоловічого тіла, примирливо замурчав. На столі, дякуючи Анабель, стояв глек з теплим молоком, а поруч пухкі ватрушки. Це була б прекрасна вечеря, та "висока" постать, що стояла біля потріскуючого каміну, все псувала лише однією своєю присутністю.

- Доброго вечора, шановний Раднику! Вітаю Вас з підвищенням у кар'єрному зростанні! - МаУра зробив низький шанобливий уклін ще біля дверей, широко всміхаючись Тріальду. Останній повільно повернувся до воєводи обличчям. Награна щирість вояки його роздратувала і сплутала всі думки, вивівши наперед єдине бажання – уярмити, щоб всім було неповадно, та все ж лорд зумів взяти себе в руки.

- Мені донесли що до тебе в гості завітала молода жінка з дитям, і ім'я її Маргарет?  - Запитав Дейр.

 Господар кабінету скорчив подив, роблячи вигляд не розуміючого. 

- Що ж. Прийдеться допомогти тобі повернути пам'ять, гореначальнику. - Він виразно мовив останнє слово, та МаУра оглянувся по сторонах театрально наморщивши лоба, нишпоручи поглядом по кімнаті, ніби пошуках того, до кого щойно звернувся Лорд. - Досить МаУро! Ми обоє прекрасно розуміємо про кого йде мова! Віддай мені дівчину і я не стану викривати твоє ім'я перед Янусом! Думаєте, мені не доносять ваші витівки з перетином кордонів?

- Мої?! - Зробив надміру здивовані очі низькорослий рудокосий. Він вальяжно й впевнено ступив до свого столу. - Ох! Ви даремно про мене так думаєте, міЛОРДЕ. -  МаУра преспокійно налив в горнятко молока.

- Я вимагаю поваги до себе і вірності імперії! - Гримнув дракон. - Або ти скоришся і віддасиш мені дівчину, або я зітру тебе разом з фортецею з лиця землі!

- Добре. Я згоден тобі повернути твою втікачку, та скажи мені одне - нащо ви полонили Фейру? - Очі вояки стали насичено жовтого кольору, а округлі зрачки видовжилися вертикально. 

Мовчання затяглося і Тріальд вперше в житті визнав, що не вміє вести переговори. Він хотів всього лише вдати що сильний, а натомість налаштував проти себе найсильнішого імперського воєводу після Аттавіана, за яким стоїть чи не половина армії. Від безсилля лорд кинув подобу блискавки в сторону малого перевертня, та той з насмішкою зупинив магію долонею.

- Я так розумію наша розмова скінчилася, лорде... - Він смачно сьорбнув з глека напій, підставивши щойно наповнене горня "гістю".  -  Дівчину, яку тимчасово прийняв у себе, звати не Маргарет, а Марта! До Вашого відома. - МаУра, переможно прицмокнувши всміхнувся, а розлючений Тріальд, шумно вдихнувши, практично вибіг з кабінету.

 Кот стомлено опустився в крісло. Голова була набита думками та тривогами за майбутнє. Все ж, через пару хвилин й сам вийшов з кабінету. 

На ґанку його зустріла перелякана дружина, та він мовчки, плечем запихнув її назад в дім. Як виявилось Маргарет вже не було. На його нервове "як?" "коли?" і "куди?" - з її очей скотилися сльози відчаю.

- Коте! - Почувся голос дозорного на ґанку будинку, а слідом і стук в двері. 

Воєвода стрімголов кинувся відчиняти. Вояк без запрошення ступив в дім, не звертаючи уваги на свої брудні черевики і мокрий плащ, з якого стікала рікою вода. Його очі сяяли радістю.

 - Прибув Аттавіан зі своїми. Каже, що шукає якусь втікачку. Я тут подумав, може сказати йому про ту, що оселилася в тебе?

-Я сам! Веди до нього...

- МаУра, я правильно тебе зрозумів? Це була Маргарет? - Зустрів його стурбованим виглядом і прямим питанням Арсен. Рудоволосий чоловік стримано кивнув, а Аттавіан вмить посвітлішав в обличчі. - Де вона?

- Арсене, ти мене зненавидиш і вб'єш, та вона пропала. Поки я рятував її від Тріальда, який хвилин, може, десять тому, вийшов з мого кабінету. Маргарет перебувала з дитям у моєму будинку. Я подумав, що так буде безпечніше для неї самої в першу чергу і завжди буде на виду. Однак після розмови з тим бовдурем я її дома не застав. Анабель каже, що в її кімнаті розбитий портальний кристал. Підозрюю, що дівчина випадково почула нашу з ним розмову...

- Арсене! - Перебив розповідь воєводи Рун. Він поспішав до них зі сторони воріт. - Дозорні кажуть що в лісі біля гроту хтось скористався порталом. Я послав туди своїх синів, Оберрона з Харроном. Вони знають що робити в будь-якому випадку.

- Я з ними. - Коротко кинув Арсен вскочивши на коня на ходу розвертаючи його до воріт...

- Оберрон і Харрон... - Посмакував МаУра імена юних воїнів, не зводячи погляду з сивини вояка.

- Це Ніола дала їм імена. Я й не сперечався. - Всміхнувся велетень при згадці своєї дружини.

- Руне, у Вас прекрасні сини! А у мене прекрасна донька... - Підморгнув загадково воєвода, жестом запрошуючи його до своєї світлиці...