3.3

ВТІКАЧКА

Вийшовши з порталу, дівчина хутко озирнулася навсібіч, та окрім лісу, над якими згущалися грозові хмари нічого не побачила. "Де ми?" - Майнуло лякливе в голові, та відповіді ніхто не дав. Трішки осторонь була в'юнка стежка, а далі виднілися сліди від вогнища. Переборовши страх, вона ступила на стежку, яка вивела її на широку грунтову дорогу. Обравши певний напрямок, пішла вперед не озираючись. Дитя мирно спало на руках, що додавало впевненості.

Дуже скоро дівчина побачила перед собою фортецю, а на закритих воротах вишикувалися в ряд дозорні. Густі сутінки, як і чорні хмари не обіцяли спокійної ночі.

- Гей! - Гукнув один із них в її сторону. Міцніше притисши дитя до грудей, все ж вийшла з-за куща, розуміючи що її виявили.- Хто ти? І чого ховаєшся?

- Я Марта! Донька одного із ваших воїнів! - Гукнула перше, що прийшло на думку.

Що у тебе в руках, Марто? - Дівчина побачила як його очі засвітилися жовтим сяйвом і відразу зрозуміла що дитя дивляться магічно. Вона хутко прикрилася магічним щитом, аби воїн не побачив лишнього.

- Моє дитя, воїне! - Грубо відповіла на його питання.

- Вибач, Марто, та змушений перевіряти кожного. Плітки наразі нездорові ходять. - Воїн зробив подобу поклона і, крикнувши щось на кшталт "можна", зіскочив з височенного мура, приземлившись на четвереньки біля ніг дівчини.

Її серце завмерло пропустивши удар, коли чоловік стрибнув з височенної стіни, та дівчина зуміла себе опанувати, хоча й інстинктивно ступила крок назад.

- Покажи-но свої очі, дівчино. - По-доброму мовив чоловік. 

Мить подумавши все ж підняла на нього свій погляд. Діватися все одно нікуди.

- Маргарет!? - Здивовано мовив воїн, знімаючи міраж з себе. - МаУра. - Представився одним словом і дівчина лише зараз побачила чіткі риси його обличчя. Перед нею стояв один із кращих воїнів її батька. 

- Проходь. Будеш особисто моєю гостею, якщо не проти звісно. - Коренастий чоловік розвернувся до, вже опущеного, мосту. - Раніше тут були ворота і пологий спуск. - Навіщось почав розповідь перевертень, та дівчина уважно кинула погляд на глибокий рів попід зовнішньою стіною фортеці. - ...Але, після навали тих монстрів, що ви одним махом змели з лиця землі, я вирішив удосконалити захист. Кам'яний мур, як вгору так і вниз, це дозволяє зробити. Як і теперішня казна...

-Маргарет! - Дружині МаУри здивуванню не було меж. Жінка невідривно дивилася на її немовля, ненаважуючись сказати і слова. Та все ж, усвідомивши хто перед нею стоїть, спішно опустилася у реверансі.

- Анабель, посели нашу Гостю в покоях Асті. - Ніби байдуже озвався чоловік. - Донька ще на тиждень залишиться в палаці. Зараз вона займає головну роль у його... м-розвитку, так би м-мовити. - Останню фразу він перекривив. 

- Зараз в палаці потрібні вуха і очі, аби втримати на плаву імперію. Хоча б домогтися її цілісності. - Пояснювала Анабель допомагаючи їй зняти плащ і осудливо дивлячись на свого котяру.

- Це ж Ніас, вірно? - Нарешті наважилася запитати дівчина. Господарі невеличкого будиночка переглянулися і одночасно кивнули, розглядаючи її з ніг до голови.

Маргарет відчувала себе об'єктом пересуду. Вона не була готова до цих косих поглядів та можливих пліток, хоч і не бажала пояснювати своє становище і, тим паче перебування тут, у фортеці Ніас. 

На щастя, подружжя її ні про що не розпитували. Нагодувавши ситною вечерею, дівчину провели в спальню, двері в яку вели прямо з обідньої кімнати.

Ця ніч була швидкоплинна і спокійна, хоч погода й розбушувалася не на жарт, гнучи гілля дерев ледь не до самої землі.  Дощ, що лив немов з відра, передвіщав лише калюжі з розмитими дорогами. Арій не турбував матір зовсім, хіба що прокидався лише поїсти та й то двічі, за що Маргарет була малечі безмежно вдячна.

На ранок дощ лише посилився, а холодні пориви вітру грозилися підняти землі будь що. Молода мама вийшла зі своїх покоїв, як подобає гості - до сніданку, та окрім накритої таці з їжею на одну персону, на ньому більше нічого не було, як не було і самих господарів. Поснідавши і прибравши за собою рештки їжі, дівчина все ж вирішила знайти Анабель. Вчора за вечерею вони нічого до пуття не розповіли, та і вона не мала наміру про щось розпитувати, але сьогодні потрібно дізнатися максимум інформації про батьків і Рейна...

Знайшовши Аззіторру в замку, Марго вияснила не багато. Виявляється жінка бачила, як Тріальд виніс на собі Рейна через балкон, а Ліана не зволікаючи потягла її, Маргарет за собою в бічний коридор, що вів до гостьового крила. Досі ні про Ліану ні про дівчину ніхто нічого не чув і не знав. Рейн же зник безвісти, переможеним провалившись у відкритий кимось портал Праматір знає куди...

Сльози тисли горло, та Марго на них не звертала. Вона не вірила в перемогу Тріальда. Рейн не міг бути переможеним!

 Маргарет, обережно переклавши дитя на праву руку, демонстративно вийняла свою ліву і оголивши зап'ясток, обдивилася викарбуваний Долею знак. Анабель, лише тихо схлиплула і прикрила рот рукою. Перед її очима, на тонкому зап'ястку дівчини красувався чітко проявлений браслет істиної пари Дракона.

- Ще місяць тому він був незавершений. - Мовила молода дружина зниклого Дракона і мовчки глянула на свою співбесідницю. Аззіторра лише зараз усвідомила що дитя, котре тримає на руках Маргарет, є її з Рейном. Виток тому був доказом.

- Маргарет, я допоможу тобі всім чим зможу, та в столицю тобі зараз не можна. - Тихо випалила вона. - Там небезпечно. Народ повстав проти Януса й Тріальда, вимагаючи назад свого правителя. Та сам Ернс невідомо куди пропав. Кажуть що його вже не має серед живих. Від втрати своєї пари він не протягнув і півроку. Інші ж кажуть що його повернула до життя твоя мати... - Тут жінка на мить зам'ялася ніби вагаючись говорити далі, та Марго поглядом змусила ту продовжити. - І зараз вони разом... Хоч цього ніхто з нас не знає напевне. Та є ті, хто бачив особисто, як вона загинула і Ернс її виніс в міжпростірний вимір. - Зовсім тихо закінчила вона.