3.1 Втеча без бою

ТРІАЛЬД

Маєток зустрів свого господаря тишею. Ще б, тут тільки-но почало світати. Навіть кухар тільки-но почимчикував до кухні. 

Нервово потерши долоні, Дейр направився у свій кабінет, та поштова скринька завібрувала, змусивши його стишити хід. Розгорнувши лист прочитав двічі, вдумуючись у написане. Те, що Деміан знову проситься на аудієнцію було зрозуміло, та чіткої причини цьому не вказано.

"Стоп! - Майнула думка в голові. - Це ж сьогодні і зараз!? Чого хоче відьмин прихвостень на цей раз!?" - Наглість мага злила. Втримати емоції перед цим чаклуном буде ой, не сила. Догадки, чого хоче темний, кололи мозок отруйними колючками. 

"Невже вони учуяли дівчину чи її дитя?.. Отже, захист не втримує малого магію, якщо цей чорнокнижник вже тут." – Лорд різко повернув до виходу через зал.

Прибравши завісу магії аби Деміан пройшов на територію, Дейр перегородив йому шлях. Та маг легенько, двома пальцями, відсторонив Тріальда зі свого шляху. Вочевидь мав намір дійти до потрібних йому апартаментів. Дракон зло видихнув й ступив слідом за гостем. Пройшовши коридором до величного залу, чорнокнижник зупинився, стріляючи очима по сторонах.

- Чого ти хочеш, Деміане? - Схрестив на грудях руки Лорд, уважно розглядаючи ранкового незваного гостя.

- Кхм... Я знаю, що у твоєму домі народився той, хто згубить цей світ. - Почав чоловік, схиливши голову набік. 

Лорд лише шумно вдихнув, розуміючи що без розправи тут не обійтися.

- Чого ти хочеш!?- Повторив своє питання вже не церемонячись, але без зайвих емоцій.

- Віддай мені її дитя, Лорде, і я тебе й твою сім'ю не чіпатиму.

- Що!? - Не на жарт розгніваний його Дракон, проявлявсь на кінчиках нігтів і скронях.

- Зрозумій, Лорде, ця дитина все одно тобі не стане сином, а дівка дружиною. - Його давкий вимовгилий шепіт різав вуха, пробирався до нутрощів, викликаючи огиду. А надміру проявлена шана виказувала готовність мага до магічного бою. Мало того, його руки вже ставали сірими на вигляд, з кінчиків пальців струменів темний димок, а сам він затараторив до демонів противним голосом. - Краще віддай мені це дитя і я тобі залишу її, скажімо, ще на рік. Цього терміну тобі буде достатньо аби вона народила тобі спадко....

...

Двадцять одна доба, від народження Арія, тобто Сабіра, тягнулася, що вічність. Та остання ніч гайнула пташкою за вікном. Світанок різко проник в середину кімнати. Ніби щойно заплющила повіки, а вже сонячний промінь ковзає ліпниною стелі.

 Маргарет підвелася з ліжка зиркаючи по сторонах. Шейна спала у кріслі.  Дивно. Підійшовши до неї, легенько труснула служницю за плече, прислухаючись до тиші зовні.

- Маргарет, що сталося?- Спросоня вскочила на ноги жінка.

- Пора. - Коротко натякнула їй і служниця покірно й хутко накинула на себе жилет.

Переконавшись у відсутності будь-кого за дверима спальні, обидві жінки тінню направилися ще поки темним коридором до покоїв лорда. Останній сьогодні й завтра мав би бути ще в столиці імперії. Раптово Маргарет стало погано - у скронях пройняла різка біль, голова пішла обертом, а до горла підкотила тошнота. Вона ледь стрималася аби не удобрити великого пишного мирта, що стояв за відчиненими дверима поруч із залом. Але в ту ж мить відсахнулася від рослини, вгамовуючи нудоту силою волі, бо навпроти, в другому кінці трапезної зали, стояв Тріальд. Не сам. Навпроти лорда був чоловік в темному вбранні, і навіть чорне, давно не голене обличчя гістя встигла побачити. Останній щось не голосно говорив, опустивши голову в подобі поклону, але від нього не відчувала жодної емоції, на відміну від господаря дому цього. Від Дейра віяло люттю і ненавистю. 

Споглядаючи обох крізь щілину, Марго затамувала подих. Зір вловив ледь видимий рух Тріальда і голова того іншого покотилася до протилежних дверей, залишаючи підлогою криваву доріжку. 

Жах скував тіло. Навіть мозок паралізувало. Погляд сам знайшов Шейну, а та – її очі. Різко розвернувши слугу за плече в іншу сторону, Марго більше не сумнівалася у своїх намірах. Потрібно було терміново втікати.

Нечутно, в кілька кроків, обоє були біля потрібних дверей. Влетівши спальню лорда, Шейра вмить обнишпорила невелику тумбу. В ящику дійсно був портальний кристал.

- Ось! Та тільки не тут! Якщо він прямує сюди, то учує його магію і по гарячих слідах знайде тебе. - Тепер служниця штовхала Маргарет до сусідньої кімнатки поруч, в якій ніхто не проживав. Сказавши єдине "Ніас", кинула камінець об кам'яну підлогу під ноги Марго. В секунду повітря розійшлося в сторони. Не дивлячись у його кінець, молода мама рішуче ступила на зустріч майбутньому...