2.1 Сабір

Маргарет прокинулася раннього ранку від різкого болю в попереку. При всіх намаганнях піднятися з ліжка, не змогла. Біль був настільки сильним і пронизливим, що дух спирало. Хапнувши повітря глухо застогнала і відкинулася знов на подушки. Шейна полохливо пришкутильгала до своєї леді. Вистачило одного погляду аби визначити передчасні пологи. 

-Маргарет, ви народжуєте! - Мовила служка й чкурнула в купальню аби підготувати все необхідне. 

Благо, Тріальд не навідувався о цій ранній порі, тож ймовірність того що все пройде тихо та без свідків була велика. 

Повернувшись за Маргарет, служниця допомогла їй добратися до величезної ванни й зачинила за собою двері, замкнувшись в купальній кімнаті ще й магічно. А через чверть тихої години обоє повернулися зі згортком у руках матері. 

Осяяне щастям обличчя Марго низько склонилося над дитям, яке тихо крутило голівкою, вмощуючись зручніше. Одинока сльоза матері росинкою осіла на маленькому зморшкуватому носику і малюк невдоволено запхикав.

-Маргарет, вам потрібно відпочити. А дитя я вкладу біля вас поруч, щоб ви відчували одне одного, так він поруватиметься в безпеці і, можливо, теж засне. А згодом погодуєте Арійя грудьми. Головне щоб лорд не завітав до сніданку...  

-Я сама. Дякую Шейно. 

Це вперше подяка прозвучала з вуст Джерела, і Шейна, неочікуючи подібного, надовго затримала на її обличчі погляд. А потім різко відсахнулася. 

-Вам потрібно втікати звідси. За тиждень малюк окріпне, а за два тижні лорд знову покине маєток і тоді ви зможете залишити оазис...

-Оазис? Я не ослухалася, це оазис!? - Очі стали мов дві срібні монети, великі і повні дивувань.

-Так, Маргарет. - Вже винувато мовила служниця. - Але я знаю де лорд тримає портальні кристали на випадок нападу Ернсів для своєї сім'ї... Лягайте, я поки підготую все необхідне по догляду за малям.

Все, що потрібно було зробити – це довіритись плазунці. Що ж, поки що вона не підвела...  Молода мама покірно лягла в ліжко, все ще невідривно спостерігаючи за новонародженим дитям. 

Минуло кілька днів, перед тим як лорд навідав свою полонянку. Граючи роль галантного кавалера, дозволив Марго залишати покої, коли їй заманеться, з умовою присутньої поруч охорони. Покірність дівчини підкорила його, бачте. Навіть виділив окремі покої її дитяті і найняв няньку-годувальницю, на що Марго, ввічливості ради, подякувала, даючи зрозуміти, що своє дитя нікому не віддасть. Звісно ж, Тріальду це не сподобалося, проте на заваді Джерела не став. Вирішив, поки, не тиснути на нещодавню роженицю.

Кілька днів поспіль в спальню матері й дитини норовили зазирнути й інші слуги маєтку. Під приводом прояву допомогти, чи ще яких питань, намагалися підійти до Джерела поближче, аби побачити дитину, на що Шейна шикала змією і ті хутко покидали покої. Та однієї ночі уява про безпечність цих чотирьох стін, розбилася мов крихкий кришталь...

МАРГО

Скільки минуло часу від тоді як заплющила очі, не знала. Занадто міцним був сон, та невідомі відчутні хвилі магії розбудили. Все ще не відкриваючи повіки, прислухалася до свого тіла та відчула присутність чужинця. Біля ліжка, зі сторони Арія, був хтось посторонній. Жінка, але не Шейна. Маргарет з жахом усвідомила що та тримала на руках її дитя, яке, схоже не противилося заграванням тієї, м'яко видаючи свої невмілі звуки. Марго насторожилася, подумки прикликала магію вогню в свої долоні, намагаючись не видати себе щоб не сполошити Її. І не наразити сина на небезпеку, та почувши конкретні фрази, вчасно стрималася, прислухаючись до слів нічної Гості.

- ...Ти будеш наймогутнішим дитям за всю історію Драконів. - Лагідно шепотіла незнайомка в обличчя хлопчику. - Маючи магію своїх праотців ти ще і наділений магією своєї матері – Джерелом стихій нищівної сили... Та я хочу аби ти був непереможним у будь-якому значенні цього слова. Затямив? Тому я тобі подарую силу і своїх предків, малий Ернсе. Збережи її... - А потім її довгий шумний видих. Вона вдихнула малечі чи не всю свою магію. Дитя голосно хапнуло повітря, вочевидь втягуючи в себе весь дар магині. - Тааак! - Задоволено всміхаючись протягнула та. - А тепер спи і пам'ятай про мене. Сабіре.

Незнайомка тихо поклала Арія поруч, а сама попросту зникла. Розтворилася в повітрі, ніби її тут і не було. Наступного ранку про неї ніхто з жителів маєтку не згадає...

Маргарет миттю розплющила очі, та було пізно. Переключившись на магічний зір вона побачила в жилах сина новий дар невідомого їй роду. Ця магія мала світло-зелені з сірим відтінки, які частково перепліталися з вогняними відтінками Ернсів та блідими блакитно-рожевими Саян.

"Сабір?- Майнуло в голові ім'я озвучене Гостею і тут же виплило в пам'яті його значення. - Терплячий... Але чому саме Сабір?.."

- Хто б ти не була, я вдячна тобі за дар сину. - Прошепотіли беззвучно губи, а руки потяглися до малого. Вона ще довго відчувала присутність когось, і хвилювалася від того, що в її покої може зайти будь-хто, та якесь внутрішнє чуття підказувало, що це була особлива ніч, що ця невідома Гостя завітала в їх покої, аби побачитися з наймогутнішим Драконом і сином Джерела...

Кинувши швидкий погляд в сторону сплячої Шейни, скористалася магією тиші. 

"Я збережу твій дар, Незнайомко." - Крутнулася думка і почала плести заклинання схову магії в дитячій свідомості. Малюк нехотячи сплакнув, та його бажання ніхто не запитував. Залишивши силу Ернса назовні, аби дитя могло нею скористатися в будь-який час, Маргарет міцно запечатала успадковану силу Далі разом з новим даром.

- ...Ти скористаєшся нею лише у найнеобхібніший момент свого життя, одночасно згадавши і справжнє своє ім'я – Арій. - Дала настанову, закінчивши заклинання. - Сподіваюся, цей момент буде не скоро, мій хлопчику... - Марго ще довго колихала хникаюче маля на руках, вдивляючись у ранкові сутінки за вікном...

***

-Деміане! - Крикнула збуджено Меліта, вдивляючись у простір за вікном. Вечірнє сонце вже майже торкалося землі. Сутінки от-от готові були вступити в право володіння Графством, коли раптом відьма відчула щось нове – досі невловиме.