1.7

ОАЗИС. ТРІАЛЬД 

Після повернення зі столиці Тріальд відчув щось неладне. Молоді служниці кидали полохливі погляди на Дейнеру, а у вартових в очах читалося щось схоже на співчуття. Зібравши ввечері всіх у залі, лорд наказав кожному з присутніх розповідати, що відбулося за останні три місяці, та нічого нового не почув. При погрозі залізти в мізки кожному, половина персоналу просто прикусили язики, інші ж затараторили без упину про якісь свої проблеми.

- Та дівчина, вагітна від вас? - Почув питання позаду себе. Лише одна з них запитала рівним голосом не відводячи погляду і тримаючи осанку принцеси. Це була служниця Дейнери - Ася.

 Полянув у її глибокі темно-зелені магічні очі. Він не побачив там нічого іншого окрім зневаги до себе. До мозку поступово доходив сенс її питання. Чоловік продовжував проникати зором в глибину її зіниць, ніби вперше в житті бачив цю служницю, а руки його повільно стискалися в кулаки. Усвідомивши, як безглуздо в очах прислуги він виглядає, жестом прогнав лакеїв з очей. Залишившись з Асею сам на сам, підійшов до дівчини ходою хижака. Вже й замахнувся для звичного ляпаса, та визнав її питання власним, істиним бажанням. Зупинився. Гнів його прогресував з неабиякою швидкістю, та лорд лише скреготав зубами. Служниця зверхньо підняла брову, окинула його надмірним поглядом, і, не чекаючи дозволу, пішла геть, залишивши його воювати із собою.

Він влетів в спальню дружини ще до того, як вона вийшла з ванної. Зустрівши єдину істину важким холодним поглядом, не зійшов з місця, поки та не підійшла до нього сама.

- Дейре? Щось сталося? - Її голос був немов спів жайворонка, а солодкі губи манили до себе. Він навіть заплющився, аби не втратити голову і думку з якою прийшов.

- Дейнеро, це ти все влаштувала, так? - Гнівний голос чоловіка став м'який і лагідний, хоч сам все ще не дивився на дружину.

- Що саме? Дейре? - Непохитно вдивлялася в його скривлене, ніби від болю, обличчя.

- В гості нас позвали по твоєму проханню? - Нарешті він розплющив очі і холодно глянув на неї.

- Нас позвали, тому що я хотіла побачити Іхті. Я сумую, сидячи тут і не маючи змоги вийти навіть у двір! А охоронці, які постійно топчуться за мною, не дають вільно дихати, не те щоб жити... - Вона перечислювала ще багато своїх жіночих потреб, від яких була ізольована, та цим лише посилила його підозри щодо себе.

-Ти ж знаєш, що мені від Маргарет потрібен лише син. Спадкоємцем стане Арній, та він не має магічних здібностей аби захистити себе! Особисто мені не потрібен престол Імператора, та я хочу бути впевненим у вашій безпеці!.. Дейнеро, я кохаю тебе понад життя, та цієї витівки тобі не пробачу. Тим більше, що за цією дівчиною ведуть полювання всі! Дракони, маги, перевертні! Вона не повинна попасти в жодні інші лапи!.. Маргарет має обрати нашу позицію і стати на наш бік... - Він безсило опустився на край широкого ліжка, потерши лоб рукою. - Буде добре, якщо вона дійсно вагітна від Рейна, бо якщо ж нею заволодів хтось інший, на зразок Асіра...

- Ти можеш подивитися її зсередини?

- Ні! Лише тому, що моя магія заслабка, проти сили Джерела. Вона може закритися щитами і ми ніколи не дізнаємося її правди!

- Чим я можу згладити свою провину?- Тихо запитала жінка, стаючи перед ним на коліна. Тріальд уважно поглянув на неї.

- Допоможи мені схилити її на наш бік. - Дейнера спішно опустила повіки і ледь кивнула, погоджуючись швидше з чимось своїм.

- Зміни наглядачку. Шейна навмисне тримає її під діями трав... аби та не стала твоєю... - По обличчю жінки скотилася одинока сльозинка і Дейр спішно витер її ніжним доторком пальців.

- Жінко, не ревнуй до тієї, кохати котру я ніколи не буду. - Та Дейнера лише ледь всміхнулася цій фразі блукаючи поглядом по атласних простинях.

- Будь з дівчиною відвертим. Як на мене це єдиний варіант з усіх можливих. - Вона граційно підвелася з колін. - Дейре, нащо тобі сила? Маргарет зможе стати нам на захист будь-якої миті, варто про це лише попрохати її.

Та Тріальд виразно глянув на дружину.

- Це вона зняла твій недуг, так?- Він дивився з-під лоба гострим, проникним поглядом. Але жінка лише опустила голову, ховаючи свої сумні очі. - Дейнеро, я проситиму тебе не зустрічатися з Маргарет без мого відома.

В коридорі почувся стукіт, і він поспішно встав, наспіх вхопивши темний кристал з поверхні тумби. Двері прочинилися і покої вбіг хлопчик років трьох, на ходу стрибаючи в розкинуті руки усміхненого татка. За хлопчиком зайшла його нянька.

Розмова була закінчена.

На наступний ранок лорд відбув у справах до міста, а по обіді прибув з магом.

Старому чаклуну, схоже, лестило прохання бути доглядачем, а саме бажання бути поруч з Джерелом найнебезпечніших стихій: вогняної та повітряної, викликало не аби-яке збудження. Він мріяв, можливо навіть скористатися нагодою і черпнути кілька крапель магії собі... Та схоже Дейр дещо упустив при розмові з магом, бо той, переступивши поріг покоїв полонянки, якось недобре скривився.

Маргарет, як і завжди, мирно спала, вкрита легкою м'якою ковдрою, а Шейна шила біля вікна. Побачивши неочікуваних гостей, служка підхопилася.

Проте господар маєтку, оминувши служницю, направився до ліжка Марго та пильно вдивився в її свіжий рум'янець. Його доскіпливості не було меж – він одним рухом рванув з неї ковдру, та, мабудь, що дівчина цього не відчула, бо жоден м'яз на ній не сіпнувся. Довга шовкова нічна сорочка обтікала її тілом, підкреслюючи кожен вигин, і зовсім не ховала гарно округлого живота. Затримавши погляд на її животі, міцно стис щелепи, демонструючи злість.

Повернувшись обличчям до служниці, він прийняв з рук мага витканий з повітря батіг і вдарив ту з усієї люті. Жінка не втримала зойк. А потім знову, і знову...

- Лорде, досить! - Почулося гнівне з-за спини Дракона і той, на мить втративши впевненість своїх дій, поволі озирнувся на владний жіночий голос.

Біля ліжка стояла Марго. Однією рукою вона підтримувала свій живіт, в іншій руці палав пульсар вогняної магії. В очах дівчини плескалися язики полум'я, а на переніссі від суворості утворилася маленька складка.