1.6

...

Двері в покої прочинилися й крізь щілину просунувся  кулачок. Тонкі пальчики розкрилися і з долоні здійнявся золотистий пилок. Нічна Гостя легенько дмухнула і хмарка розвіялася, заповнюючи собою всі куточки кімнати. Зачекавши кілька секунд, дівиця пройшла всередину покоїв полонянки. Тихою ходою направилася до ліжка, де спала Марго. Преспокійно піднявши тюль балдахіна, глянула в обличчя тієї і на мить схаменулася. На неї з цікавістю дивилася Маргарет, яка зараз мала б спати міцним сном, та хоже пилок на неї не подіяв.

- Тссс... - Приклала палець до своїх вуст Гостя і піднявши свою вільну долоню над обличчям дівчини, повела півколом. Було видно, як повіки Маргарет стали важчати і зіниці поволі сховалися під її густими віями. - Спи спокійно, Джерельна Богине. Завтра ти мене не пам'ятатимеш.

Її руки опустилися на груди Маргарет і та глибоко вдихнула, приймаючи зручну позу сна.

- Що ж, зараз ми подивимося чиє дитя під серцем носиш. - Шепотіли чужі вуста, а руки вже повільно опускалися на живіт дівчини. Кілька нехитрих рухів в повітрі і тихе примовляння таємничої Гості відкрили шлях до магічних щитів, якими Марго все ж встигла прикритися, а потім показали і саме дитя.

Мале тихо вовтузилося в лоні матері, ховаючи свою стать. Магія, що його огортала, була блакитних кольорів, геть не така як у Дейра Тріальда. Дівиця смачно прицмокнула язичком, звертаючи увагу й на майбутній "браслет" дитини, який зараз виразно красувався на зап'ясті крихітки, а потім перевела погляд і на магічні нитки долі, які поки що були зв'язані з батьківськими нитками - вони переливалися відтінками полум'я.

- То ось ти хто! - Всміхнулася йому незнайомка. - Ти малий Ееернс! Наш заступник і порятунок. - Протягнула, заграючи до нього дівиця, і малеча зобразила подобу усмішки та в наступну мить, дитя скривилося ніби від болю. Гостя хутко погладила живіт Маргарет, заспокоюючи малечу, а сама схвильовано заскочила за узголів'я ліжка спішно провівши рукою поперед себе.

Двері покоїв повільно прочинилися і в кімнату зайшов лорд особистою персоною. Чоловік неспішно підійшов до Шейни, яка мирно сопіла в кутку кімнати, кілька секунд він мовчки дивився на неї, очевидно роздумуючи чи варто будити, та все ж, повернувся і пройшов в сторону ліжка. Нависши над Маргарет, довго, аж надто довго вдивлявся в її сонне обличчя, яке в цей час сяяло щастям. Потім він з сумом опустився на коліна і, ледь торкаючись губами, поцілував свою полонянку у пальчики. Ще через хвильку підвівся й направився на вихід.

Вільно видихнувши і знявши свою ілюзію, дівиця вийшла зі свого укриття. Зробивши рух над сплячою Маргарет знову, прошепотіла якесь замовляння й спокійно вийшла з кімнати, тихо, але щільно зачинивши за собою двері.

Нічна мара направилася до покоїв Тріальда. Прислухавшись під дверима, дістала з карману сукні маленьку пляшечку і вирусила її вміст в долоню. Діставши з іншого карману клаптик паперу, швидко щось написала тоненьким чорним грифом і, аби-як склавши, натисла на дверну ручку. Спершу просунула руку з пилком, дмухнула, а за кілька миттєвостей вже зайшла в простору спальню господаря. Крадькома обійшовши величезне ліжко, на якому розкинувся одягнений чоловік, підійшла до його письмового столу. Її тендітна ручка потягнулася до поштової скриньки Лорда. Поклавши свою писульку всередину, провела неспішно пальцем по місцю, де мав би бути код адресата. Артефакт завібрував двічі з інтервалом у кілька секунд.  Перевіривши вміст пошти, усміхнена дівиця забрала зі скриньки таку ж темну пляшечку, як у неї була, й тихо покинула спальню своїх тимчасових господарів...

АННА

Наступниця стояла на самому краю урвища, вдивляючись в низ у крижані потоки могутньої стихії, що стіною відділяли "Гніздо" від решти світу. Здавалося, своєю рушійною силою вода могла знести ціле місто. Та чи дістає вона підніжжя гори? Чи може випаровується так і не торкнувшись землі? За хмарами пару цього не було видко. Та і не побачиш звідси дії природи навіть зірким оком Сови...

Саян відчувала, як час уповільнює свій хід тут, в небесах, і розуміла, що там, внизу, він плине вдвічі швидше. Тут лише друга половина дня, а земля вже покрита глибокою темрявою ночі... Цікаво, де магія задіяна до небесного світила - тут? Чи там? Чому мешканці планети зараз бачать нічне небо щедро всипане зорями, а не яскраві проміння південного сонця? Навіть якщо світило сідає за вершину Гнізда по іншу його сторону – позаду? Та це не головне питання яке її мучило.

З кожною новою добою в Даргенському палаці відбувалися катастрофічні зміни і вплинути на них міг лише Аріан, проте він навідріз відмовлявся від свого сану. Ось вже понад місяць Анна виходила до водоспаду з думами про головне. Заодно вдихнути чисте повітря, що холодить душу; відчути живильну силу природи, що балує око, а не те, що витало в Гнізді. Кисень в захмарному палаці насичений магією настільки, що навіть амбрі воліють політати над далеким нічним узбережжям Внутрішнього моря. Взагалі, висота родового Гнізда Ернсів вражала... Тепер вона в найнадійнішій "клітці", до котрої не добереться навіть сам Морок.

-Анно. - Ніжно торкнувся плеча жінки Аріан, повертаючи її з задуми. - Я лише прошу тебе не покидати цього місця. 

Вдихнувши на повні легені, Саян неохоче повернулася до чоловіка, в руках котрого був аби-як складений папірець. Питально глянула на нього, та він лише кивнув. Взявши в руки чуже повідомлення, мовчки прочитала.

"Маргарет вагітна від Рейна, сьомий місяць."

Від усвідомлення прочитаного в очах все попливло. Саян дозволила собі впасти в прірву, під холодну важкість водоспаду.

Ернс її не тримав. Через кілька десятків хвилин почув знайоме "Угу". Крізь товщу води він побачив щасливий але сумний погляд Сови. Птаха, розгорнувши свої крила на повну, підставлялася під щедрий водний каскад, втримуючись на місці магічно. Постоявши не менш хвилини, він таки простягнув їй свою руку. Пірната вчепилася лапами за його зап'ястя.