1.3 В Гнізді

- Агуаре. - Старий Алекс Ернс поволі переступив поріг. - Зніми, будь-ласка, біль.

- Присядьте, Ваша Величносте.- Повернув до екс-правителя цілитель.

Надміру легкі кроки, перетнули лікувальну кімнату й чоловік важко опустився у м'яке крісло. Якби цілитель не знав віку найстаршого з Ернсів, він би приписав йому щонайбільше п'ятдесят земних чоловічих літ. Та Алексу було за триста. Не молодий, але й не приклонний вік, як для дракона. До занедбаної старості йому залишалося ще не мало відведеного сроку.

Магія, яка витала замість кисню у захмарному палаці амбрі, уповільнювала не тільки швидкоплинний земний час, вона впливала на драконів по особливому, наприклад, зберігала тіло молодим та привабливим.

- Як там та дівчина? - В голосі старого не чулося і краплі співчуття.

- Без змін, мій Повелителю.

- А Аріан?

- Не краще... Ви ж знаєте – наш час плине повільніше ніж внизу. Наша доба як їх дві, а кожна земна година без істиної не на користь амбрі. Що вже казати за ці шістдесят вісім діб за нашим часом?

- Він зараз в себе?

- Він вже п'ять діб не виходить зі своїх покоїв, закрившись від усіх нас. Востаннє бачили Арагорна, коли він виносив її до водоспаду, а після, він влетів через балконні двері до спальні.

Старий Ернс у відповідь лише похмуро опустив голову. В думах пробув недовго, після чого озвучив розважливо сухо.

- Добре, що його амбрі повернувся в Гніздо, а не у свій земний палац, де все нагадує про Ліану. А ще й Рейн... - Шумних видих видав його почуття, а зморшкувата рука ще й відбила дріб на м'якому поручні крісла. - Після бою з Тріальдом його ніхто не бачив. - Продовжив ніби сам до себе. Та потім звів очі на свого лікаря. - Я знаю, що твої амбрі його шукають. Доповіси, як тільки знайдеш.

З цими словами Величність повільно підвівся, крехтячи невідомо від чого.

Всі ці події далися взнаки не тільки Аріану, Акхіну, а ще й екс-імператору, батьку Аріана – Алексу Ернс, котрий і без земних турбот почувався, як звичайний смертний, рахуючи свої старечі хвороби.

- Приготуйте все для поховань з почестями. Проведемо через три доби, як... кхм... гістю Драконів.

- А склеп?

- Поховання відбудеться за нашими звичаями. Не вистачатиме ще щоб її тілом заволоділа Темна. - Нервово повів він плечем.

- Як накажете, Ваша Світлість. А... Перепрошую, та чи можна запитати? - Приховати нервовість зовсім не вдалося.

- Гм..? - Підняв брову екс-імператор даючи дозвіл на запит.

- Чи правду кажуть пліткарі, що біля покоїв, саме Наступниці, знайшли тіло Фаатума Фат'єра?

- Хм... - Брови Алекса насупилися, від чого погляд став вбивчо гнівний. - Спершу скажи мені ім'я тих пліткарів?

- Пробачте, Ваша Величносте. - Винувато відсторонився Агуар. Здавати свої "язики" цілитель не поспішав.

З вуст Алекса зірвався гучний, невдоволений, швидше стогін, аніж видих.

- Так. Його знайшли мертвим майже поруч з покоями цієї... хм... Магині.

- Отже, я смію припустити, що вона просила допомоги у клану Фат'єрів? - Агуар звів перелякані очі на вищого за себе літнього чоловіка. - Але... що буде, якщо Макр випустить свого... - Очі знову полохливо забігали по підлозі, ніби там мало бути написане потрібне йому слово. - М-молодшого сина на пошуки старшого?

- Не випустить! - Надміру впевнено рявкнув старий. - Духу не вистачить! - Перевівши подих, він розважливою ходою вийшов з кімнати цілителя.

Тільки-но за Повелителем зачинилися двері, Агуар хутко пробігся очима по своїх, аккуратно викладених на верхній полиці кристалах і діставши один жовто-гарячого кольору, направився до кімнати брата.

- Акіре, потрібно за всяку ціну попасти в покої Аріана. Навіть якщо там магічний замок. - Переконував близнюка, стоячи на порозі його спальні. - Що буде, якщо Повелитель побачить не те, що очікує?

- Ти маєш на увазі смерть Арагорна?..

- Шшш! - Злодійкувато озирнувшись по коридорних закутках, знервовано мотнув головою. - Ходімо!..

Двері в апартаменти Аріана були замкнені з середини магічно, а тому, переглянувшись між собою, брати скористалися кристалом. Різко запахло хвоєю і Акір потягнув на себе дверну ручку. Те що вони побачили вразило обох...

Наймогутніший з Ернсів у іпостасі дракона, золотого амбрі, розкинувся посеред покоїв, перекривши своїм лускатим тілом доступ до ліжка, де, майже на краю, лежала бездиханна Саян. Рука жінки неприродньо звисала, торкаючись кінчиками пальців морди ящіра. З очей його явно текли сльози, бо м'який килим біля морди був вологим, а сам він - не дихав.

Обережно підійшовши ближче, Акір торкнувся грубої шиї Арагорна. Потримавши руку, кілька довгих хвилин, підвів погляд. Обличчя його торкнулася болісна гримаса.

- Він помирає. - В самого очі наповнились слізьми... - Ми нічого не змінимо, на жаль... Це не в наших силах... Ходімо Агуаре.

- Ні! - Мало не скрикнув той. - Я залишуся тут. Він мій друг, брате. Кращий з кращих. Я вважатиму за честь, бути з ним до останнього удару його величезного доброго серця.