1.2

О півночі Маргарет знову намагалася зв'язатися з кимось із рідних. Та марно. Їй ніхто не відповідав. До перших змін на темному небосхилі, перегукувала всіх, кому могла б довіритись. На останок знову спробувала покликати Анну.

"Мамо!.. Мамо, ти мені так потрібна! Де ж ти?.."

Серце несамовито гупало, чужі стіни тисли настільки, що сльози от от мали прокласти шлях до підборіддя, але от... тихий, непевний схлип замість відповіді змусив насторожитися, вслухатись... Та ні ж бо, тиша.

"Щось сталося. З мамою явно щось сталося..."

Горизонт якраз мастила сиза лінія, коли двері в кімнату різко беззвучно відчинилися. Маргарет вмить закрила очі, вдаючи глибокий сон.

Тихі обережні кроки м'яко наблизилися до ліжка, що все ж змусило внутрішньо насторожитися. Хтось важко дихнув зовсім поруч. Всього кілька миттєвостей гримучої тиші, бо далі раптовий сильний біль під ребрами пронизав мов мечем, наскрізь. Повітря забракло, свідомість попливла й тіло повело вбік. Марго вхопилася за простирадло і, цим самим, видала себе.

- Ах... - Почула злякане майже над вухом, з сусідньої кімнатки вже чулося човгання Шейни, а спозарання гостя завмерла на місці.

- Дейнеро! Що ви тут робите? Ви налякані, що з вами? - Служниця хоч і говорила тихо та її слова були чутні.

- Маргарет прийшла в себе! - Налякано мовила жінка, прикриваючи вуста руками.

- Ви знову погано спали? - Цим питанням Шейна намагалася її відволікти, можливо навіть відвести від ліжка, та Дейнера залишалася стояти вкопаною статуєю на місці. - Давайте я зніму Вам біль! Йдіть скоріше сюди і сядьте на стілець! - Чулося прохання, разом з ляком, в голосі служниці. Але Дейнера, схлипуючи, все ще не рухалася.

Прикидатися сплячою й надалі було безглуздо, тож Марго рішуче різко підвелася на лікті і холодно глянула на ту, котра завітала без запрошення.

Невисока жінка середніх років з гарним круглим обличчям і синіми великими очима, які раз по раз кліпаючи, стріляли по кутках спальні оминаючи прямого контакту. Волосся, кольору червоного золота, лягало густою хвилею й сягало нижче плечей. Під її очима розкинулися дві глибокі зморшки з налитими синцями. Цю жінку Марго згадала – бачила в себе на балу, от тільки тоді вона була більш приваблива і без мішковидних синців. Дружина лорда.

- Я можу вилікувати від недуги, та натомість Ви допоможете мені. - Твердо без жодних видимих емоцій мовила Маргарет, на що жінка болісно зреагувала й затисла собі рот руками, а Шейна взагалі завмерла на місці.

- Я б з радістю, та не знаю чим? - Нарешті відклякла статуя, знову скривлячись від чергових болей.

Маргарет міцніше стисла зуби, відчуваючи її біль.

- Зробіть так, аби Ваш чоловік покинув палац уже сьогодні на найбільш тривалий час.- Злісно прошипіла. Насправді, від нестерпної муки в поясниці, власний голос навіть собі видався надто зневажливий, морозний, сповнений ненависті.

Проте, чи не домоглися саме такого ставлення до себе поневолювачі?

- Я спробую, проте не можу Вам цього гарантувати. Він надто непередбачуваний і сам вирішує що й коли йому робити...

- Ви мене не зрозуміли, Дейнеро! Я з Вами не торгуюся! Я пропоную вигідну угоду. Поки що. - От тепер чулася міцна сталь. Незламність – в погляді була.

На обличчі жінки відобразився страх. Вона поспішно хитнула головою в знак згоди.

- Клянуся, я зроблю все, що в моїх силах, Маргарет. Я щось придумаю. Я не думала, що він дійсно здатен на викрадення Джерела. Е... тобто, вас. Я сподівалася, що його задум не вдасться втілити в життя, та дуже помилялася... Я на вашій стороні, міледі. - Вона поважно опустила голову в поклоні.

В голосі господині дому фальші не було.

Необережно піднявшись з ліжка, запрацювала руками. Кілька коротких замовлянь, посил кількох імпульсів живої енергії і жінка полегшено видихнула. Її біль відступив, хоч синці під очима залишилися. Зняти їх вона відмовилася, зупинивши рух дівочої ручки лячним зойком.

- Ні! Не потрібно!.. Він не має здогадатися, що біль минув.

- Хто це з Вами зробив?- Бачачи в очах дружини лорда страх і відсторонення, додала: - Ця хвороба зроблена магом. У неї темне коріння.

В голові майнули жахіття: невже Дейр готовий позбутися своєї істиної, задля зачаття з нею, Джерелом, сина? Скептично звівши брову, окинула з голови до ніг золотокосу, глибокодумну статую, й мовчки повернулася в ліжко. Чомусь була певна, що Дейнера зробить все, аби не допустити свого коханого до неї. Ревність, яка була в її погляді, говорила більше ніж вона сама.

 Від серця трішки відлягло, хоч тиха ненависть господарки штрикала мов жало шершня.

-Йдіть. - Кинула байдуже, як дозвіл, господині.

Це була перша і остання ніч коли Маргарет бачила її саме серед ночі в цих покоях.

Наступний місяць Тріальд з дружиною були відсутні в палаці. Ні Шейна ні інші слуги не знали істиної причини їх відсутності, але для Маргарет це не мало значення.

Однак апартаменти полишати не наважилася. Мало що й кому взбреде в голову, забачивши Джерело в палаці лорда. Та й це не настільки важливо проти самих донесень покидьку. А доноси будуть однозначно. Тож, залишаючись в покоях в'язнем, насамперед зберігала власне життя.