1.1 Полонянка

Маргарет прокинулася від нестерпного болю в животі. Розплющивши очі, виявила, що знаходиться не в своїх покоях. Високий балдахін з темно-червоного шифону закривав її ложе з усіх сторін, а його півпрозорість не давала змоги роздивитися все навколо. Смикнувши онімівшу руку, з жахом усвідомила, що прив'язана, та ще і магічно.

"Рейне!- Покликала ментально злякано зиркаючи навсібіч та відповіді не було. - Кріс?.. Мамо!"

"Тсс! - Почула натомість забутий чоловічий голос.- Я скоро підійду, маленька."

Кілька хвилин вона згадувала неприємний, до нудоти солодко-слизький тембр, а коли в пам'яті сплив образ його власника, отетеріла. З жахом усвідомила, що вона в лапах зухвалого ящіра на прізвище Тріальд. Активувавши власний захист на ментальному рівні, щосили смикнула невидимі оку мотузки, та натомість викликала ще більший спазм внизу живота. На волю вирвався жалюгідний стогін.

- Міледі, не робіть цього! - Почулося тихе жіноче благання і слідом легке човгання. Марго затамувала подих.

Через мить маленька жіноча ручка відгорнула шифон, впускаючи поток денного світла на зім'яті простирадла кольору фуксії і Маргарет побачила дивну короткорослу служницю. Покоївка-перевертень не надала її подиву ніякого значення, натомість лише приклала палець до губ, в німому проханні до тиші. Її великі очні яблука злегка випирали і мали дивну райдужку: сіро-жовто-бузкову, яка виблискувала золотими прожилками на своєму чудернацькому фоні, а перекошене шрамом обличчя притягувало до себе співчутливий погляд. Роздвоєний кінчик язика раз по раз норовив вискочити з маленького жіночого ротика. Довга проста лляна сукня не надто сиділа на її не пишній фігурі, одначе й не висіла безформенним мішком. Вона, мабуть, ще не до кінця регенерувала, бо й рухалася не відповідно, однак, доволі швидко.

- Маргарет, ви занадто довго спали і багато чого не знаєте. Повірте з Вами і Вашим дитям все гаразд, я на вашій стороні, та попрошу вас ментальним зв'язком не користуватися. Вас почують і прийдуть по вас, а мені б не хотілося щоб ви страждали через свій непослух. - Вона не швидко але схвильовано тараторила свій монолог скидаючи магію з обох рук Марго, а потім протягнула їй склянку з якимось відваром. - Ось... Випийте, це Вас заспокоїть і Ви зможете заснути знову.

- Що це? - Грізно запитала не торкаючись напою руками, при цьому намагаючись припіднятися на ліктях на ліжку.

Онімівші повністю кінцівки слухалися погано, зап'ястки й суглоби нили від фіксованого положення, від чого хотілося їх тріпати і навіть по дитячому занити, однак Марго вперто не дозволяла собі відчувати цю фізичну знемогу, тримаючи в полі зору невідому особу.

- Це заспокійливі трави... - Нервово відповідала служка, наставляючи вухо на двері. - Маргарет, благаю Вас, сюди йдуть. Якщо хочете вберегти життя свого дитяти, випийте і Вас не чіпатимуть.

- Я не буду цього пити. - Не змінюючи тону навідріз відмовилася від пійла і відвернула голову.

- Гаразд. Тоді швидше лягайте і вдайте, що спите міцним сном. Що б не сталося не підіймайтеся і не встрявайте. Не видавайте себе, будь-ласка! - Настійно прохала служниця, поспіхом виливши вміст склянки в урну за ширмою, залишивши зовсім трішки на дні, і повернулася до тумби біля ліжка.

Марго лише зараз шоковано опустила погляд на власний живіт прикритий тонкою ковдрою, яка округлим горбочком припіднялася над її тілом. Мабуть служниця зрозуміла її здивовані очі бо, залишивши склянку на столику поруч, швидко поправила невагому ковдру. - Міледі, я вам все потім розповім, а зараз лягайте швидше!

Поправивши балдахін, жінка направилася в куток, з якого вийшла, а Маргарет покірно вляглася назад на м'які подушки.

Покладатися на якусь незнайомку в цій ситуації було не те щоб важко, просто "не вірити" було основою до самозбереження в Марго. А втім... Можливо, вона дійсно хоче допомогти? Невідання ятрило душу, пропікаючи нутро з середини.

Біль з новою силою різанув живіт, але почувши кроки за дверима, вона заплющила повіки, думкою пославши тепло власної магії в своє лоно.

Думи скопом витали, таранячи мозг фізично з усіх його сторін, та з неймовірною швидкістю малювали можливі несвідомо прожиті місяці. Але зовні її обличчя було абсолютно спокійне, умиротверене, мало того, здавалося, Маршарет дійсно міцно спала.

Двері різко відчинилися навстіж і почулася важка чоловіча хода.

- Мій лорде. - Поспішно високим писклявим голоском зупинила його та сама служниця. От тільки тембр її зараз був інший, але навіть з закритими очима Марго могла заприсягтися що слуга тут одна. Кроки зупинилися приблизно на середині кімнати, чоловік явно повернувся очима до жінки. - Ви будете сердитися, та я знову змушена була дати їй снодійне. Я, правда, діяла по ситуації! Вона знову грозилася все спалити, ось гляньте!

Її писклявість була не надто приємним звуком для вух. А між тим, живіт знову схопила судома.

- Я ж наказав більше цього не робити! - Гримнув Тріальд і не намагаючись стишити голос.

Гнів Дейра роздав хвилі неприємної млості в ноги і скував горло фізичним болем. Якби не вміння тримати тіло під контролем, натреновані ще змалечку уроками з імператором, Маргарет якраз зараз себе і видала б.

Знову його рішуча хода, ледь чутний шелест тканини майже над вухом її, і видих, гарячий на відчуття, та роздратований до нестями. Останнє відчувалося шкірою. А потім ще й ця навмисна його приторність в голосі, від якої блювати охота.