Глава VII : Лордон

"Страх - прояв людяності чи його недолік? Чомусь мені завжди здавалось, що страх - це лише спосіб маніпуляції людьми. Та все таки я прийшла до висновку, що страх - це ваш ключ до порятунку. Коли людина боїться, вона розуміє, що пора давати всі сили на те, щоб залишити в живих. Там нам цю особливість буквально вирізали. Вірніше, вони так думали. Насправді всі ми, мисливці, чогось страшимось. Невдалої місії, чи самої загибелі, це вже не так важливо. З нас роблять машин, але кожна машина колись ламається, а з часом від неї залишається лише каркас, який теж втратись свою сутність. Чи боюсь я смерті? Напевне що ні, але от чи боюсь я не врятувати того кого повинна? Без сумніві я відповім - так, боюсь. Можливо, все це неправильно, можливо я не поступаю як треба, але зараз я вірю в те, що роблю все правильно."

Сьогодні був звичайний день. Навіть після того інциденту на полігоні, все здавалось таким простим, ніби вже давно приїлось, і хочеться чогос нового. Сірі стіни не давали жодної мотивації, атмосфера повної анонімності робить мисливців віддаленими один від одного, а гостювати у інших суворо заборонено. Не один раз ставались випадки, коли певні люди сходили з розуму, ламали стіни, кричали, просили випустити, а дехто, кінчав з собою самогубством. Абсолютно кожен тут ніби робот, від прибиральника до мисливця другої версії. Кожен крок, слово, та навіть відпочинок контролюється, хіба що в кімнатах немає камер. Звісно, деякі мисливці почали бунтувати, адже навіть їм хочеться банально провести час як звичайна людина поза межами асоціації, та їх швидко привели до тями, методами, що навіть у страшному сні не побачити. Декого забрали на операцію до Ягмі, декого закрили в камері для особливл небезппечних злочинців, а особливо відважних бунтарів - ліквідували. Подробиць ніхто не розголошував, але всі прекрасно розуміли, що вони можуть отримати у відповідь на свої дії. З тих пір, жодна жива душа не стала піднімати галасу та бунту. 

Стала відома нова місія, її місце проведення та цілі. Оцевидці повідомляють про дивну фігуру яка рухалась в бік міста Лордон, та точного опису не дали. Виходячи з їх слів - це була не просто фігура, а щось інше, а тому, завдання асоціації це перевірити. Та перед тим, директор зібрав у своєму кабінеті мисливців номер 11999 та 12001. 

-Проходьте, - почав директор, - мені потрібно вас поставити в курс справ. Нова місія відбудеться в місті Лордон, що доволі далеченько звідси. Скажу наперед, місцева команда яка відповідає за безпеку в тому районі - дизертири. Вони відмовились проводити операцію, а тому були зняті з посади мисливців, і були передані поліції.

-Та чому ми, - перебив номер 12001, - чому ми тут вдвох, а не вся команда.

-А ось ще одна справа, - суворо заговорив той, - оскільки номер 11999 не зміг проявити свої лідерські якості та не вбив монстра на полігоні, він перестає бути командиром вашої групи, а ви, номер 12001 займаєте його посаду. Такі правила, не виконав завдання - поплатився, і це пощастило, що я не віддав наказу ліківудвати, виключно через ваші минулі заслуги. 

-Це була жива людина, - мовив 11999, - і більше того, це був член команди.

-І що далі? Ви його врятували? На мою думку ви зробили тільки гірше - кинули його в тілі цієї тварюки та не дали йому піти швидко. Вам же доктор вже пояснював, що його трасформацію вже було не зупинити. Все повинно виконуватись за влаштованими попередньо правилами, інакше наше існування буде поставлено під сумнів. Здається мені, ви раніше вже вбивали своїх членів команди, але тут проявили жалість, так чому?

-Ситуація була геть інша, це треба розрізняти. - заперечив номер 11999.

-Інша? - розлючено крикнув директор, - та ви хіба не розумієте, ваші руки в крові! Ви подавали надії як найталановитіший мисливець усіх часів, а результаті пожаліли монстра! Відтепер виконуйте накази вашого нового командира, а інакше... Ви самі розумієте...

-Так яка в нас задача? Цілі? - спокійно запитав новий лідер групи.

-Щодо цілі, - вже звичним голосом каже директор, - ви відправляєтесь в місто Лордон, де було помічено невідому та дуже підозрілу фігуру. Ми маємо здогадки, що лідер злочинної організації які якось зв'язані з цими монстрами. Наша розвідка повідомила, що його називають Безликим. Вірогідніше за все, він сильний та небезпечний суперник, а тому сьогодні не стоїть ціль ліквідувати,а лише отримати інформацію та вижити. Якщо справи будуть йти добре, то не втрачайте шансу розправитись з ним, але це не головна задача вашої місії. Іншим же повідомте, що ця місія виключно розвідувальна, щоб не виникнуло хаосу в вашому підрозділі. На цьому все, ви вільні.

Двоє мисливців мовчки вийшли в коридор. Обидва йшли в бік кімнат своєї команди, але першим вирішив заговорити номер 12001:

-Слухай, я знаю, що нам заборонено говорити, тому можеш не відповідати, але все таки, чому ти, такий холодний мисливець не вбила його тоді?

-Моя відповідь вже лунала в кабінеті директора, чи ти тупий і глухий одночасно? - Жорстко відповіла Аліса.

-Ой яка злість в голосі, а такий приємний жіночий, майже янгольський голос. Та не забувай, що я відтепер твій командир, а що таке людяність я вже забув, натяк зрозумілий?

-Так точно командире...

-Що що? - бавлячись питає той.

-Я сказала, що все зрозуміла. - Нервово відповіла вона знову та направилась в кімнату.

Коли та зайшла в середину, її емоції брали всякий верх. В стіну летіли подушки, ручки, блокноти, та навіть своя маска відправилась в політ, та так, що аж троши тріснула. Не помітивши її вона просто вдягнула маску назад, а згодом вона прийшла до тями, вмилась, та прийняла цю нову інформацію як факт. Так, вона більше не лідер, та її особисті цілі не змінились, більше того, вона йде туди, куди сама хотіла організувати місію, а тому, все не так погано як здається. Через пару хвилин всю команду викликали в холі та розказали всі інструкції, вірніше ті, які необхідно було. Аліса, яка розуміла, що сказавши зайвого може бути ліквідована просто слухала і робила вигляд, що все так і має бути. Після пояснень цілей, команда рушила на точку. Оскільки їхати їм доволі довго, а ситуація не крайньо екстренна, то команда вирішила скористуватись службовою машиною. Приблизний час в дорозі сорок хвилин. За цей час в голові у дівчини відбувались абсолютно всі можливі повороти подій, від найкращий до найбільш ганебних. Також думка, що там може бути лідер цих монстрів, не давала їй спокою. Та вона себе заспокоювала тим, що це людина, а не монстр, а якби була трансформація, то була б певна інформація і про це. Головне, що на них зненацька не напала орда тварюк, інакше буде геть не весело. З такими думками час пролетів непомітно і команда вже була на місці. Місто виглядало вже не так як раніше. Розвалені, покинути будинки, побиті дороги, вибиті, або забарикадовані вікна. Це все лише викликало жах у дівчини, адже це її домівка. До сих пір вона не отримувала жодонї інформації про стан свого міста, і схоже це одна з причин. Лише інколи можна було зустріти людей, але і ті виглядали переляканими та з повними відчаю очима. Команда почала рухатись околицями, перевіряти ледь не кожен кут, але поки безуспішно. Ті хто мали змогу пересуватись по дахам, розвідували ситуація, інші ж тримали землю під контролем. Все йшло нормально, поки Аліса не зустріла свою домівку. Різкий удар в голову дав їй сотню спогадів з цього місця, які на декільки хвилин вибили її з колії. Щоб не порушувати наказ, вона просто сказала, що йде перевірить будинок, але ціль була геть інша. Зайшовши всередину вона стала прямісінько перед тим місцем де колись вона вбила свого рідного батька. Всередині неї нічого не торкнуло, адже та розуміла що робить. Це була чистої води помста, а посмта це страва яку пають холодною. Та все таки, щось заграло всередині неї. Аліса пройшла далі по будинку та зайшла до своєї кімнати. Там все так само було її ліжко, її улюблені шпалери. Вона повільно підійшла до свого комоду, де побачила той самий кулон, який колись їй дарував Даніель. На її очах виступили сльози, всередині все стиснулось від нагадування про свого коханого хлопця. Аліса розуміла, що довго тут залишатись не можна, а тому просто сховала кулон та пішла на вихід, як раптово, проходячи повз кухню почула голос, такий самий як тоді на фабриці.