Глава ІІ : Гвардієць 11999

"Я пам'ятаю, як мій батько сильно бив мене за погані оцінки в школі. Я ж в свою чергу, нічого не могла з цим зробити. Я завжди боялась сказати щось проти, і мати, на яку я сподівалась, теж була скована страхом. Я хотіла бути тією самою татковою донечкою, та стала лише грушею для биття... Після того як мати загинула від передозу алкоголем, батько ще сильніше почав зловживати, і тим самим сильніше мене бити. Єдине, що мене заспокоювало - це мій кулон, що колись подарувала мені моя бабуся. Там був напис "Не забувай минулого - не загадуй майбутнього". Для мене це був сильний текст, який давав надію на краще майбутнє, та хто я така, щоб це вирішувати..."

2149 рік, околиці міста Скайвілль.

Звичайний ранок, звичайна погода, та абслолютно звичайна дорога до школи. Сонце частенько ховалось за хмарами, та це єдине, що могло якось затьмарити настрій маленької Аліси, адже у неї сьогодні - день народження! Навіть в такому світі, де справедливість лише на папері, свята дають надію на гарний настрій. З піднятою догори головою вона йшла, оглядуючи все навколо, та згадуючи, як колись вона ут ходила з бабусею. Вона показувала їй все поспіль, частенько купляла різні солодощі в маленьких крамничках, водила її в парк, де могли зустріти доволі рідких пташок. Вона завжди казала: "Птахи - то вільні істоти, їх не тримають в камерах, не вдягають наручників, якщо ті захотіли десь погуляти. Ми не птахи -  та вільними завжди старались бути". 

Аліса не мала друзів, крім одного - хлопчика який жив недалеко від неї. Такий малий та трохи придуркуватий, але зі своїми дурними жартиками. Відверто кажучи, він сильно подобався героїні, але та, ніяк не могла йому в цьому зізнатись, адже боялась його реакції. Одного разу вона зробила для нього паперовий кулон, але так і не подарувала, бо подумала, що це надто маленький подарунок для такої цілі. Аліса вивчила абсолютно всі повадки хлопця, що той любить, де ходить та яку музику слухає. Навідмінну від неї, той був активний та енергійний, повний сил та мотивації рухатись далі. Він ніколи не боявся йти далі, пробувати щось нове, експериментувати. Цим він доволі сильно впливав на Алісу, й та бачила, що буває геть інший світ, геть інші ідеї та радість від найменших подій.

-Гей,- окликнув той,- ти вже біля школи, а я тебе чекав біля крамнички, так не чесно.

-Ой, я геть задумалась про своє, пробач...- відповіла Аліс.

-Та нічого, я швидко бігаю, та і мізки варять, я зрозумів, що ти вже біля школи,- веселим голосом сказав той,- до речі, у тебе ж день народження! Вітаю! Ось тримай подарунок, розумію, що можливо трошки криво, та я це робив сам, без допомоги!- Він протягнув їй маленьку коробочку в якій лежав кулон з паперу. Він розмалював його в червоний колір, та залишив напис "Ніколи не здавайся!". У дівчинки виступили сльози, вона розуміла, що готова була зробити те саме, а такий подарунок заставив її закохатись ще сильніше. Вона вдягнула його на шию, руки тряслись від емоцій, в голові купа думок, та жодних адекватних ідей. Вона нахилилась до нього, тримтячим голосом сказала навушко тому "Дякую!", а після поцілувала того і щоку. Обидва завмерли в ніяковій паузі, та геть трошки посміявшись, вони рушили далі до школи.  

"Схоже, що цей момент я вже ніколи не забуду... Це був єдиний момент, де я відчула силу кохання, та справжні емоції, а сльози, були не від горя, а від радості..."

2158 рік, місто Скайвілль, ассоціяція мисливців.

На тренувальний полігон, перед новим зваданням вийшла нова сформована команда гвардійців. Кожен з них мав свої вміння, а особливо номер 11999. Цей солдат від народження має неймовірні рефлекси, холод в голові, силу волі та характер звіра. Він ніколи ще не порушував накази, бувально кожна місія закінчувалась ідеально для ассоціації. Окрім маленьких банд, які несли террор в місті, гвардієць 11999 ліквідував ще пару своїх же напарників, і все це, заради вдалої місії. Цей солдат буде виступати першим номером в новій команді, бо має великий досвід в боях, та ту нерушимість, яка так необхідна мисливцям. В її арсеналі є один доволі довгий меч, та одни пістолет. Та цей меч не такий вже і простий. Він має прямокутну форму леза, що вже робить його дивним та індивідуальним. Кожна грань неймовірно гостра, та за необхідністю може розкрити лезо, з якого потім виходить так звана гармата. Вона стріляє концентрованою енергією, згустком, який може запросто пробити дірку в п'ятиметровій стіні. Сам полігон має вигляд так званної смуги перешкод, де в ролі ворогів виступають манекени з штучним інтелектом. Головна ціль - дійти до кінця не отримавши жодної рани та виконати місію. Сьогодні, команда має задачу захопити прапорець та занести його на базу. Задача команди діяти разом, навіть якщо вони один одого не знають в обличчя. Сам полігон мав форму "міста" зі своїми будівлями, та вуличками які імітують реальний світ. Коли був поданий сигнал, всі п'ятеро вирушили вперед: двоє на дахах, двоє внизу, а лідер рухався між будинками контролючи ситуацію в усіх напрямках. Основа задача - виконати місію тихо, без бою та втрат. Та одна з проблем, це психологічна атака на самих солдатів. Кожен має свої слабкості, про які знають ті, хто робив це тренування. Психологічна частина - одна з найбільш важких для воїна, саме вона може прямо вплинути на виконання завдання. Весь шлях до прапорця було пройдено ідеально, оминаючи всіх ворогів, вони забрали прапорець, та різко, той хто його тримав зустрів перед собою манекен який імітував зовнішність, голос та характер молодшої сестри. Гвардієць геть застиг на місці, він не міг поворухнутись, його ніби схопили в кайдани. Та гірше того, він почав підходити до "сестри". Лідер помітив, що відувається щось дивне. Оскільки ціль забрати прапорець та повернутись назад, він не мав інакшого вибору.

-Ти порушив наказ,- він замахнувся своїм мечем на того солдата, розкрив свій меч, щоб ліквідувати того, заради місії. Але той, схоже геть змирився з цією долею, навіть не старався прийти в себе,- гвардієць номер 11991, ти ліквідований за порушення наказу та невиконання місії.- холодно сказав лідер.