Розділ 48

Весь Салхарін — від найнижчих долин до найвищих Небесних Архіпелагів — наче завмер у священному трепеті. До завершення їхньої епічної п’ятдесятиглавої книги залишалося всього два кроки, і відчуття наближення грандіозного фіналу розливалося в повітрі разом із кристалічним сяйвом. Усі загрози залишилися позаду, темні розломи були назавжди зачинені, а в серцях героїв панувала незламна гармонія.

​У просторовій залі центральної цитаделі зібралися всі ті, хто пройшов крізь вогонь, бурі та просторові катаклізми. Ліза стояла біля самого серця магічного ядра, відчуваючи під пальцями ідеальну геометрію мультивсесвіту. Поруч із нею, розправивши могутні крила, гордо тримався Ігніс. У її свідомості лунав його глибокий, спокійний голос, повний непохитної вірності: «ми досягли вершини, захиснице ... тепер наш світ дихає спокійно, і жодна темрява ніколи не порушить цей мир».

​У цей момент до них підійшов Лукаш. Його срібний меч спочивав у ножнах, а в очах світилася така безмежна ніжність, що Ліза відчула, як кожна клітинка її тіла відгукується на це тепло. Неподалік срібляста Ара м’яко торкалася крилом плеча Лукаша, підтримуючи їхній невидимий зв’язок. Настя, чий червоний дракон мирно спочивав біля входу, весело та натхненно обговорювала з Кай та Марічкою останні сторінки Великого Літопису.

​— Тільки подивіться на це, — промовила Марічка, акуратно виводячи пером чергові рядки й оглядаючи друзів із тепла світлої усмішки. — Сорок восьмий розділ нашої історії майже завершено. Ми пройшли шлях від звичайних учнів до тих, хто тримає у своїх руках баланс усіх вимірів.

​Кай кивнув, підтримуючи її слова, і легким рухом руки активував голографічну карту, на якій мільйонами вогників сяяли з'єднані між собою світи Салхаріна:

— Система автономного захисту працює ідеально. Наші нащадки матимуть мирне майбутнє, про яке ми колись могли лише мріяти. Але найголовніше — це те, що ми зберегли єдину й неподільну команду.

​Ліза перевела погляд на кожного з них — на Настю, Кая, Марічку, на їхніх вірних драконів, що утворювали навколо них захисне коло, та на Лукаша, чия рука міцно й надійно тримала її долоню. Усі вони були частиною однієї великої душі Салхаріна. До кінця книги залишалося рівно два розділи, але дивлячись на те, як над містом спалахують мільйони нових зірок, Ліза знала: їхня історія ніколи не закінчиться, бо вона назавжди вписана у вічність справжнім коханням і вірністю.