Розділ 47

Повітря над Салхаріном сповнилося м’яким, майже неспішним трепетом, коли прийшов час для роздумів і підготовки до завершального акорду їхньої величної історії. Залишилося всього три розділи до кінця п’ятдесятиглавої книги, і місто ніби завмерло у передчутті вічного миру.

​У великій бібліотеці Академії Арканів Ліза обережно перегортала сторінки Великого Літопису, спостерігаючи, як золотаві руни просторової геометрії вплітаються у папір, увічнюючи кожен їхній крок, кожну перемогу та кожну щиру емоцію.

​«Ми зберегли найголовніше, захиснице ... світло нашої книги тепер палатиме вічно», — пролунав у її свідомості глибокий, спокійний і сповнений непохитної відданості голос Ігніса. Мідний дракон лежав біля її ніг, зігріваючи кам’яну підлогу своїм тедлом, тоді як срібляста Ара спокійно відпочивала біля високого вітражного вікна.

​У цей час Лукаш підійшов до Лізи, обережно торкаючись її плеча. Його срібний меч мирно спочивав у ножнах, а в погляді читалося стільки тепла і впевненості, що будь-які тривоги остаточно зникли.

​— Три розділи до фіналу, Лізо, — промовив він із м’якою усмішкою, дивлячись на те, як Настя разом із Кай та Марічкою обговорюють біля карти останні штрихи автономної стабілізації вимірів. — Ми пройшли величезний шлях від перших сумнівів до моменту, коли стали справжніми вартами мультивсесвіту.

​Ліза поклала руку поверх його долоні, відчуваючи рівне і спокійне биття їхніх сердець. Усі герої — Ліза, Ігніс, Лукаш, Ара, Настя, Кай та Марічка — створили не просто команду, а справжню незламну родину, чия історія назавжди залишиться у серці Салхаріна. Попереду залишалося зовсім небагато часу до фінальної сторінки, але найголовніше вже відбулося: їхнє світло та кохання стали вічними.