Розділ 42

​Спокій у Салхаріні розсипався на тисячі кристалічних уламків в одну єдину мить. Тихе дзвеніння вітряних арф над Академією заглушив різкий, несамовитий скрегіт, від якого заЗаклякли серця сотень учнів і викладачів. Небо над центральними долинами раптом здригнулося, розколюючись не на звичну чорну пустку, а на сліпучо-багряні розлами, з яких хлинула стародавня, запечатана віками енергія першозданного хаосу.

​Це був не просто черговий напад розрізнених тіней чи ворогів-одинаків. Саму сутність Салхаріна намагався поглинути Великий Катаклізм — прадавній вихор знищення, що прагнув стерти з мультивсесвітності всі відкриті світи, Небесні Архіпелаги та саму пам'ять про Перших Драконів.

​Ліза відчула цей удар так, наче розкололася її власна душа. Геометрія простору у її свідомості спалахнула болючим білим полум'ям; усі захисні лінії та вузли, які вона вибудовувала роками, почали плавитися під тиском нестримної руйнівної стихії.

​«Хазяйко! Вони прорвали внутрішній периметр... Збираймося!» — у свідомості Лізи пролунав уже не просто голос, а бойовий заклик Ігніса, гострий і гарячий, як розпечена лава. Мідний дракон миттєво піднявся на лапи, розгортаючи крила так широко, що затьмарив заграву на небосхилі.

​На головній площі вже панувала мобілізація. Лукаш першим опинився поруч із Лізою, міцно стискаючи у руці срібний клинок, який тепер пульсував власним світлом, відбиваючи багряні відблиски наближаючогося шторму. Його погляд був рішучим і спокійним, як скеля перед бурею.

​— Вони думають, що зможуть знищити наш дім? — твердо промовив Лукаш, стаючи плечем до плеча з Лізою. — Ми пройшли сорок один розділ не для того, щоб здатися зараз.

​У цей же момент неподалік вибухнула яскраво-вогнянасфера: Настя зі своїм червоним драконом уже відбивала першу хвилю вихору, що рвався до нижніх ярусів Академії. Її дракон ревв так люто, що перекривав гуркіт неба. Ара, срібляста супутниця Лукаша, злетіла вище за всіх, створюючи над головами героїв першу лінію чистого світлового щита. Кай та Марічка керували евакуацією мешканців, водночас зміцнюючи опорні колони башти Ради за допомогою найміцніших академічних заклинань.

​— Лізо, тепер усе залежить від тебе! — крикнув Кай через рев бурі, стримуючи потужний енергетичний поштовх із тріщини. — Твоя геометрія — єдине, що може зв'язати цей розлом із ядром міста та закрити його назавжди!

​Ліза глибоко вдихнула. Вона заплющила очі, відчуваючи біля себе непохитну присутність Ігніса, який торкнувся своєю масивною головою її плеча, ділячись із нею кожною краплею своєї невичерпної сили. Вона відчула руку Лукаша, що міцно тримала її за зап'ястя, передаючи всю свою впевненість і кохання.

​— Ми зупинимо їх, — прошепотіла вона, відкриваючи очі, в яких відбивалося полум'я і зірки.

​Ліза підняла руки вгору, і тисячі золотавих ниток просторової геометрії злилися в єдиний, незламний потік разом із вогнем Ігніса, сріблом Ари та відвагою всіх її друзів. Ця остання велика битва тільки набирала обертів, але разом вони були готові спалити саму темряву, щоб захистити свій вічний Салхарін.