Розділ 39

Повітря над новими секторами Салхаріна дзвеніло від напруги, коли експедиційний загін рушив крізь щойно відкритий просторовий коридор. Попереду лежав незвіданий світ — Долина Забутих Відлунь, де, за давніми переказами, час рухався за власними геометричними законами, а кристали росли не вгору, а плавали в повітрі наче перевернуті острови.

​Ігніс ступав першим, його могутня мідна луска яскраво відбивала неонове світло незвичних фіолетових зірок, що світилися навіть удень. У свідомості Лізи лунав його спокійний, сконцентрований голос: «тут інші струни простору, захиснице ... будь обережна, я тримаю зв'язок». Поруч із ними летіла срібляста Ара, а позаду лунав весело-бадьорий крик Насті, чий червоний дракон розганяв густі клуби перламутрового туману.

​Марічка та Кай одразу взялися до роботи, встановлюючи захисні маркери на межі переходу, щоб забезпечити стабільний зв'язок із центральною Академією. Тим часом Ліза та Лукаш просувалися глибше в долину, де просторові лінії перетиналися у дивовижні, складні візерунки.

​— Дивись на ці унікальні формації, — тихо промовив Лукаш, вказуючи на велетенські кристалічні арки, які утворювали ідеальні математичні кола в повітрі. — Попередні дослідники вважали це міфом, а ми бачимо на власні очі.

​Ліза заплющила очі й зосередилася. Її внутрішня геометрія миттєво відгукнулася на енергію долини. Вона відчула, як тисячі невидимих ниток зв'язують цей дивовижний вимір із рідним Салхаріном. Жодних ворогів чи загроз — лише чиста, первозданна магія, яка чекала на те, щоб її зрозуміли.

​— Цей світ не порожній, — відповіла вона, відкриваючи очі й зустрічаючись із теплим, закоханим поглядом Лукаша. — Він просто чекав на нас.

​Вони об'єднали свої сили, зафіксувавши нові координати у Великому Літописі. Попереду залишалося рівно одинадцять розділів до завершення їхньої епічної історії, але тут, серед кристалічних хмар нової долини, Ліза знала: їхній шлях був сповнений істинного світла, вірності та вічного кохання.