Розділ 36

Ранок у Салхаріні почався не з дзвінка академічних годинників чи звичного гудіння просторових бар'єрів, а з дивовижного, м'якого світла, яке заливало все місто. Повітря наповнилося ароматом розквітлих кристалічних орхідей та легким озоном, а на центральній площі почалося щось незвичне — мешканці та викладачі збиралися біля колонади, де повітря буквально мерехтіло від невидимих раніше енергетичних хвиль.

​Ліза прокинулася від того, що Ігніс ніжно торкнувся її плеча своєю масивною, теплою мідною мордою, а в її свідомості лунав схвильований і водночас захоплений голос дракона: «захиснице ... прокидайся... там, унизу, прокидається щось древнє і прекрасне».

​Коли Ліза разом із Лукашем, Настею, Марічкою та Каєм вибігла на головну терасу Академії, перед їхніми очима постало видовище, від якого перехопило дух. Над Срібним Плато, де сходилися всі геометрії міста, у повітрі завис гігантський голографічний сувій, що складався з чистої світлової магії. Він не належав Раді Старійшин — це був артефакт самої пам'яті Салхаріна, який активувався лише тоді, коли місто досягало абсолютної гармонії.

​— Що це?.. — затамувавши подих, спитала Настя, міцно тримаючи за нашийник свого червоного дракона, який зацікавлено витягнув шию, ловлячи різнокольорові іскри.

​Кай підійшов ближче, вдивляючись у рухливі символи на сувої, і його обличчя розпливлося в рідкісній, щирій усмішці.

​— Це Архів Перших Драконів, — урочисто промовив він. — Легенди кажуть, що він відкривається раз на століття, але лише тоді, коли зв'язок між людьми та крилатими істотами стає настільки сильним, що здатний долати самі межі часу. Сувій містить знання про найперші магічні резонанси, які дозволяють створювати нові просторові коридори без будь-яких ризиків.

​Для Лізи це відкриття мало особливе значення. Як Верховна Арбітрко, вона відчула, як її власна просторова геометрія починає резонувати з пульсацією артефакту. Лінії в її свідомості вибудовувалися в досконалі візерунки, підказуючи нові шляхи до ще незвіданих світів, які досі ховалися за густими туманами міжвимірного простору.

​Лукаш підійшов до неї ближче і, перехопивши її погляд, тепло всміхнувся. Він м'яко взяв її за руку, відчуваючи, як її пальці злегка тремтять від переповнення магічної енергії.

​— Здається, наші звичайні дні знову скасовуються, — жартома промовив він, дивлячись на те, як над архіпелагами спалахують нові світлові доріжки. — Готова до чергової подорожі до незвіданого, Ваша Світлосте?

​Ліза відчула, як у серці спалахує знайоме, солодке передчуття пригоди. Вона кивнула, дивлячись на Ігніса та Ару, які синхронно розправили свої величні крила, готові до нових звершень.

​— Завжди готова, Лукаше, — відповіла вона, роблячи крок уперед. — Попереду ще чотирнадцять розділів нашої великої книги, і сьогодні ми напишемо найкращу її сторінку.