Розділ 35

Після бурхливих днів та напружених битв із Воїнами Забуття Салхарін нарешті занурився в атмосферу спокою та відновлення. Сонячні промені м’яко ковзали по обсидіанових стінах Академії, зігріваючи тисячі кристалів, які вигравали на весняному вітрі всіма кольорами веселки.

​Ліза вирішила присвятити цей день тиші та переосмисленню. Вона сиділа на просторому внутрішньому подвір'ї Академії, під розлогим кристалічним деревом, чиє листя дзвеніло на вітрі, наче крихітні срібні дзвіночки. Перед нею на колінах лежав великий шкіряний блокнот із мапами та нотатками, але дівчина майже не писала — вона просто спостерігала за тим, як навколо кипить життя.

​Неподалік, на сонячній галявині, Настя весело сміялася, навчаючи свого червоного дракона нових акробатичних трюків у повітрі. Марічка та Кай сиділи на лавці неподалік, обговорюючи деталі майгоднішніх академічних занять, тоді як двоє старших драконів — мідний Ігніс та срібляста Ара — спокійно відпочивали в тіні колонади, час від часу обмінюючись теплими подихами.

​Кроки на бруківці змусили Лізу підняти голову. Лукаш підійшов до неї з двома чашками свіжого ягідного чаю, який так пах лісом і м'ятою. Він простягнув одну чашку дівчині, а сам опустився на м'яку травичку поруч.

​— Знову занурилася у свої думки, Верховна Арбітрко? — з легкою, теплою усмішкою запитав він, заглядаючи в її очі.

​Ліза взяла чашку, відчуваючи приємне тепло, яке одразу розлилося по руках. Вона вдячно всміхнулася, роблячи невеликий ковток.

​— Я просто думаю про те, як дивно складається наше життя, Лукаше, — відповіла вона, дивлячись на безхмарне небо Салхаріна. — Ще якийсь час тому я навіть уявити не могла, що стану частиною цього світу, що навчуся чути думки драконів і тримати в руках геометрію простору. А тепер... Тепер я не уявляю себе ніде інде.

​Лукаш обережно накрив її долоню своєю, міцно й ніжно стискаючи пальці. У його погляді читалася вся та підтримка і відданість, яка тримала їх разом крізь усі випробування.

​— Бо цей світ створений для тебе, Лізо, — тихо промовив він. — І ми разом пройшли вже тридцять п'ять розділів цієї неймовірної історії. Попереду залишається рівно п'ятнадцять до нашої великої мети, але найголовніше ми вже знайшли — одне одного і справжній дім.

​У свідомості Лізи луною пролунав глибокий, заспокійливий голос Ігніса: «ми завжди поруч... наша дорога тільки починається».

​Дівчина притулилася плечем до плеча Лукаша, відчуваючи, як у серці розливається повна гармонія. Попереду на них чекали нові відкриття, таємниці та пригоди, але сьогодні вони насолоджувалися кожною миттю миру, кохання та справжньої магії Салхаріна.