Розділ 29

Пройшовши крізь величні кам’яні арки стародавнього храму, Ліза, Лукаш та їхні друзі опинилися у величезній залі під відкритим небом, де дахом служили самі хмари, а стіни склавіалися з напівпрозорих білих кристалів, що мерехтіли мільйонами райдужних відблисків.

​У центрі зали виднівся невеликий круглий постамент, над яким у повітрі завис дивовижний артефакт — кришталеве коло, усередині якого плавно оберталася мініатюрна модель усього Салхаріна разом із його безмежними долинами, гірськими хребтами та прихованими міжвимірними коридорами.

​— Це Серце Архіпелагів, — тихо промовив Кай, підійшовши ближче й з благоговінням дивлячись на рухому сферичну мапу. — Згідно з легендами, саме тут стародавні майстри створювали гармонію між усіма вимірами і закладали основу для зв’язку людей із крилатими істотами.

​Настя обережно зробила крок уперед, а її червоний дракончик зацікавлено витягнув шию, випускаючи в повітря дрібні безпечні іскри. У той самий міг, коли світло від артефакту торкнулося драконів, поверхня кристалічної підлоги навколо них заіскрилася складними геометричними візерунками.

​У свідомості Лізи знову пролунав спокійний і величний голос Ігніса, який тепер лунав голосніше й чіткіше: «тут джерело нашої сили... те, що єднає нас назавжди».

​Ліза підійшла до постаменту й простягнула руку. Щойно її пальці торкнулися краю кристалічного кола, простір навколо них наповнився м’якою, дзвінкою мелодією, а мапа в артефакті яскраво спалахнула, показуючи нові, ще незвідані стежки й приховані скарби далеких вимірів. Вона відчула, як її просторова магія зростає, зливаючись із енергією всього острова.

​Лукаш підійшов до неї і м'яко взяв за вільну руку, відчуваючи кожною клітинкою цей момент тріумфу та єднання.

​— Здається, тепер ми знаємо про цей світ набагато більше, ніж будь-хто до нас, — усміхнувся він, дивлячись у її сяючі очі.

​Попереду на них чекали нові відкриття та велика дорога додому, але тепер кожен із них знав: їхнє спільне майбутнє у Салхаріні буде наповнене світлом, вірністю і нескінченною магією.