Нічне небо над Салхаріном вигравало мільйонами барв, а просторові гармоніки звучали особливо чисто і спокійно. У великій залі Академії Стихій та Арканів, де високі вітражі відбивали м'яке сяйво кристалів, панувала атмосфера приємної зосередженості та затишку. Попереду на них чекало ще чимало роботи, адже статус Верховного Арбітра та Головної Наглядовиці вимагав постійної уваги до гармонії між вимірами.
Ліза розклала на старовинному масивному столі з темного дерева великі зв'язкові мапи Салхаріна, на яких мерехтіли золотаві лінії просторової геометрії. Поруч прилаштувався Лукаш, допомагаючи їй вираховувати стійкість бар'єрів на східних кордонах. Його пальці торкнулися її руки, коли він передавав перо, і від цього звичного, але такого дорогого дотику на серці знову стало тепло й радісно.
Неподалік Настя весело сперечалася з Марічкою та Каєм щодо розкладу тренувань для їхньої зграї драконів. Її червоний дракончик задоволено дрімав біля каміна, випускаючи в димар дрібні кільця полум’я, а Ігніс та срібляста Ара влаштувалися біля високих арочних вікон, спостерігаючи за спокійним рухом зоряного неба.
— Знаєш, — тихо мовив Лукаш, дивлячись на те, як Ліза замислено кусає губу над черговим складним розрахунком, — коли ти тільки з'явилася тут із початковим страхом у очах, я й гадки не мав, що наша зустріч перетвориться на таку грандіозну історію. Ми пройшли через битви з мисливцями, відкрили приховані долини і зберегли цілий світ. А це ж бо лише половина нашої дороги. У нас попереду ще рівно стільки ж незвіданих розділів.
Ліза підняла погляд і зустрілася з його теплими, щирими очима. Вона відчула, як усередині спалахує та сама кришталева впевненість, яка колись допомогла їй розбудити сплячих драконів Салхаріна. Вона усміхнулася, поклала руку поверх його долоні й кивнула.
— Ти абсолютно прав, Лукаше. Це лише середина нашої великої книги, — відповіла вона, відчуваючи, як за вікном Ігніс підтримує її слова тихим, щасливим урчанням. — Попереду нові таємниці, нові відкриття і безліч історій, які ми напишемо разом.