Розділ 17

​Наступного ранку кришталеві шпилі Салхаріна сяяли під променями ранкового сонця так, ніби ніякої вчорашньої битви на центральній площі й не було. Проте для жителів міжвимірного міста все змінилося раз і назавжди. Ім'я Лізи тепер звучало на кожному кроці — від гамірних торгових рядин до найвищих веж Академії Стихій та Арканів.

​Разом із новим статус прийшли й нові обов'язки. Почесна посада Верховного Арбітра та Головної Наглядовиці Драконячих Кордонів Салхаріна звучала дещо солідно й навіть лякачно для тринадцятирічної дівчини з людського світу, але Верховний Магістр пояснив усе просто: ніхто інший у всьому вимірі не мав такого глибокого, майже кровного зв'язку з останніми драконами.

​Того ранку Ліза стояла на найвищій оглядовій терасі цитаделі у розкішній, легкій мантії сріблястого кольору з вишитими золотом геометричними візерунками — символом її просторової магії. Поруч, гордо розправивши розкішні мідні крила, лежав Ігніс. Завдяки своєму новому статусу він тепер офіційно вважався не просто домашнім улюбленцем чи таємним біженцем, а повноправним охоронцем міста та головним побратимом своєї хазяйки.

​Марічка та Кай підійшли до них із усмішками, тримаючи в руках якісь стародавні мапи та згортки з печатками Академії.

​— Ну що, Ваша Світлосте, — жартома поклонилася Марічка, лукаво блискаючи очима. — З чого почнемо реформу захисних бар'єрів на східному кордоні? Чи спочатку перевіримо, як там поживають інші дракони в долині?

​Ліза сміливо усміхнулася, відчуваючи, як у грудях розливається приємне тепло і спокій. Позаду залишилися тривоги, переховування в шафі та страх перед мисливцями. Тепер вона знала, хто вона і куди прямує.

​Вона погладила Ігніса по теплій мідній шиї, і дракончик тихо, задоволено заурчав, випускаючи в ранкове небо веселі золотаві іскри. Попереду на них чекало велике майбутнє, повне нових відкриттів, пригод і обов'язків, які вона була готова розділити зі своїми вірними друзями.