Розділ 12

Наступні дні в Салхаріні минули в дивовижному ритмі між шкільними заняттями для Лізи та особливими «тренуваннями» для Ігніса. Оскільки дракончик ріс не по днях, а по годинах і вже перетворився на величного молодого крилатого охоронця з розкішною мідною лускою, тримати його просто в кімнаті чи на терасі ставало неможливо. Йому потрібні були простір, дисципліна і чівні команди.

Якось пополудні Кай привів Лізу та Марічку на Срібне Плато — просторий тренувальний майданчик Академії на одній із найвищих гірських терас, звідки відкривався неймовірний краєвид на все кристалічне місто.

— Звірі, навіть такі благородні, як дракони, потребують не лише інстинктів, а й розуміння меж, — пояснив Кай, тримаючи в руках легкий шкіряний ремінець і мішечок із магічними ласощами. — Тим паче, коли за вами можуть полювати мисливці з минулого світу. Ігніс має слухатися з півоберта.

Ігніс гордо випростався, змахнувши своїми сильними крильцями так, що від пориву вітру затріпотіли краї мантій друзів. Він дивився на Кая дещо скептично, вважаючи себе вже зовсім дорослим, але коли Ліза лагідно покликала його, одразу підійшов і м'яко тцьнувся носом їй у долоню.

— Ну що, почнемо нашої першої драконячої команди, — усміхнулася Ліза, згадавши, як колись навчала команд своїх домашніх собак. Тільки тепер усе було набагато серйозніше.

Першою командою стало «До мене, Ігнісе!» або радше стабільна позиція поруч. Марічка виступила в ролі «провокатора»: вона кинула в бік легкий вогняний м'яч, який випромінював яскраве світло, змушуючи інстинкти дракона вимагати полювання. Ігніс уже зробив крок вперед, готуючись злетіти, але Ліза чітко й упевнено скомандувала:

— Ігніс, стій! До мене!

Дракончик на секунду завагався, його мідний хвіст різко вдарив об бруківку, висікаючи дрібні іскри, але потім він різко зупинився, підкорився голосу своєї хазяйки і плавним стрибком повернувся до неї, акуратно сідаючи біля її ніг.

— Чудово! — вигукнула Марічка, плескаючи в долоні. — Такими темпами ми скоро навчимо його приносити нам портфелі з Академії або навіть катати нас над хмарами без сідел!

Кай схвально кивнув, спостерігаючи за тим, як між Лізою та її крилатим другом формується нерозривний зв'язок. Ігніс задоволено заурчав, випускаючи з ніздрів тоненькі струминки безпечного теплого диму, що розсівалися у прохолодному гірському повітрі Салхаріна. Навчання лише починалося, але Ліза вже знала: з таким захисником вони подолають будь-які перешкоди.