Розділ 10

Юнак здивовано й тепло всміхнувся, дивлячись на те, як Ігніс зненацька розправив свої мідні крила, які вже досягли чималого розмаху, і гордо закрив собою Лізу від незнайомця. Дракончик виріс так помітно, що тепер нагадував повноцінного молодого дракона — струнного, сильного, з могутніми лапами та яскравими спалахами полум'я на кінці хвоста. Він більше не вміщувався під курткою, але став надійним і лютим захисником.

— Тихо, Ігнісе, спокійно, — м'яко промовила Ліза, кладучи руку на теплу мідну шию дракона. Вона підвела погляд на незнайомця. — Ми шукаємо безпеки від тих, хто хоче забрати мого друга. І точно не очікували зустріти тут когось, хто нас зустрічає.

— Мене звати Кай, — відповів юнак, знімаючи каптур і показуючи дружню, відкриту усмішку, від якої тривога у серці Лізи трохи вщухла. — А тут, у Салхаріні, ніхто не з'являється випадково. Тим більше ті, хто носить у серці вогонь останніх драконів.

У цей момент із сусідньої кришталевої арки, де лунала дзвінка музика невідомих інструментів, вибігла дівчина приблизно років тринадцяти з яскраво-рудим волоссям, у якому виблискували маленькі магічні зірочки. Вона зупинилася як вкопана, побачивши величезного мідного дракона, але замість переляку на її обличчі з'явився дикий захват.

— Ого! Це справжній дракон?! — вигукнула вона, підбігаючи ближче, незважаючи на застережливе сичання Ігніса. — Я Марічка, і я ніколи в житті не бачила нічого крутішого! Ти хто така і звідки тут взялася з такою красою?

Ігніс спершу насторожено принюхався до незнайомки, але дівчина спокійно простягнула долоню, і дракончик, відчув її чисту і щиру енергію, раптом легко й довірливо торкнувся носом її пальців.

— Я Ліза, — здивовано і водночас полегшено усміхнулася дівчина. Здається, у цьому дивовижному місті вони не просто знайшли прихисток, а й перших справжніх друзів, з якими тепер можна було розділити всі таємниці та небезпеки нового життя.